5.9. Ерміл

Незабаром красуня зникла за спинами послів, міністрів і їхніх дружин. Ерміл зітхнув з полегшенням, тільки коли Убаста розчинилася у натовпі. Він глянув униз на закружених у танці гостей. Максим і Аріана все ще були біля колон, стояли близько один від одного. Разом вони створювали таку ідилію, що гості побоювалися її зруйнувати й тримали дистанцію.
Коли його ставлення до Максима змінилося? Справді, коли ж він припинив дивитися на сина з любов'ю? Ерміл стиснув поруччя в кулаках. Мабуть, це почалося в ту кляту ніч. Так, саме тоді він зрозумів на що здатен його син. І вперше відчув такий дужий страх. Досі він підхоплюється посеред ночі від того страху.  
Він закрив очі й, немов би наяву, побачив сина, що притискав до грудей заплакану Аріану. Хлопчик весь з голови до ніг вимазаний в грязюці, на обличчі густі червоні плями, сорочка порвана, джинси роздерті, і Аріана виглядала не краще.
— Хвала богам, Аріано! — він кинувся до дітей.
Три години він телефонував Аріті, а дружина не брала слухавку. Три години пекельного хвилювання й сумнівів: невже Аріта таки забрала дітей і втікла?  Все було набагато гірше. 
— Pater noster, qui es in caelis.., — Кирило аж перехрестився, коли діти виникли у дверях.
Син глави ордена, який приїхав попередити про небезпеку, стояв тепер біліший за крейду. Ерміл обійняв доньку, зняв з рук сина. Аріана подивилася на нього скляними очима.
— Тато? — порожній погляд встромився в його душу, і Ерміла охопив жах.
— Таточку? — вона припала до його грудей і заревіла ридма. 
Ніколи раніше він не чув, щоб дочка так плакала. Ніколи більше не почує ... Здавалася, вона вдавиться власним горем, чи збожеволіє. 
— Що відбувається Максиме? — він глянув на сина, погладжуючи сплутане мокре волосся Аріани: заплетена ще зранку Арітою зачіска перетворилася на гніздо ворона. 
— Пробач Ерміле... я нічого не встиг зробити, — по щоках Максима сипалися сльози, мішалися з червоною фарбою й капали на чорну сорочку...
І тільки тепер Ерміл зрозумів, що на обличчі сина була чужа кров!
— Світлана! — гукнув він голосно, на скільки вистачило захриплого голосу. — Світлано!
— Ви кликали, пане Крон? О Боже мій! Аріана, Максим, що з вами сталося? — Світлана кинулася до дітей, нахилилася над Максимом, зняла з рук Ерміла Аріану.
— Дитинко, ти ж холодна, як крижинка! Що це?.. Кров?
— Заберіть Аріану, помийте її, обробіть рани, укладіть спати. Нам з сином треба поговорити, — Ерміл намагався, щоб голос його був спокійним, впевненим, але всередині все клекотало від люті. 
Почуття неминучого горя накотило чорною хвилею. Страх і ненависть по черзі туманили розум. Уже тоді він про все здогадався, і в душі його виникла порожнеча... Коли Світлана вийшла з вітальні, він схопив сина за плече, остаточно втративши самоконтроль. Накинувся на Максима, немов на ворога, немов то він був в усьому винен. Небеса, як же йому хотілося його ненавидіти...
— Де Аріта? Де вона? Де! Відповідай! 
— У лісі... в машині...
— Ми маємо її забрати, — він покрокував до дверей, потягнув сина за собою, наче якесь шкодливе цуценя. — Потрібно її забрати! Ти можеш нас відвести на те місце? — запитав він сухим, повним ненависті голосом.
— Я відвезу! — схаменувся Кирило, вихопив ключі з кишені піджака і кинувся слідом. — Нехай хлопчик показує дорогу.
Спогади зблякли, мана спала, але на серці було неспокійно. «Чи правильно я вчинив, приховавши від них правду? Приховавши правду від Аріани?»
Адже, з самого початку йому варто було розв'язати руки Максимові... Аріта обожнювала хлопчика, вона щоразу повторювала, що до його повноліття приготує всі документи так, аби в майбутньому Максим не був зв'язаний ім'ям Крон. Щоб він міг подбати про Аріану, якщо щось трапиться... Щось трапитися... І трапилася найгірше! Його Аріта загинула. Його єдине кохання вбили… Й ті мерзотники досі живі, досі переховуються. А тепер, невже вони прийшли завершити почате? Забрати в нього Аріану? Забрати Максима?.. Максим. 
Якщо Аріта так сильно полюбити хлопчика, то чому він не відчував до нього нічого крім прихильності? Він годував, ростив і фінансував сина. Сплатив навчання в приватній школі, послав його в найкращий ВНЗ, а тоді в магістратуру в Європу. Здається, його батьківська любов зводилася до щомісячного переказу коштів з картки на картку. 
«Цей гріх залишиться з вами до останнього подиху.»
— Пробач мені, Аріто... Я не виконав твого бажання. Він досі поневолений ім'ям Крон. А тепер вже запізно щось змінювати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Hexis
10.07.2021 12:30
До частини "5.9. Ерміл"
Ох, дочитала і тепер стільки думок в голові. Переродження богів, економічні махінації, секта, про яку ви писали під минулою частиною (я не боюсь спойлерит, все нормально), все це збирається в моїй голові дивними образами. Дякую за таку цікава історію
Айя Нея
11.07.2021 12:04
До частини "5.9. Ерміл"
Щиро радію, що вам сподобалося ^^ Я викладаю нові частинки щонеділі (майже...) десь о 19.00 вже є продовження.
Avee Delmonico
27.06.2021 20:16
До частини "5.9. Ерміл"
Ну чоммуууууу ಥ_ಥ я відчуваю себе дурною. Бачу, що все якось зв'язується, ті спогади Аріани про невдале свято, але що там насправді — важко вгадати, зрозуміти або хоча б розпізнати! Мені здається, я просто скоро кинуся на стінку ⊙﹏⊙ І всьо, і ні Макс, ні навіть Даррен мене не врятують)
Айя Нея
27.06.2021 21:27
До частини "5.9. Ерміл"
^^ але ж якщо я розповім... буде не цікаво читаааатииии
Avee Delmonico
27.06.2021 22:30
Є таке, але хотілося б, аби хоч щось ставало ясніше, а то герої ніби назло говорять загадками)
Айя Нея
29.06.2021 08:47
То ще розділи великі, поки пишу я піду лише непотрібне, а тоді лишу частково 😅🤔