5.10. Аріана

Аріана притислася спиною до стіни, прикрила обличчя руками: серце в грудях здавало марафон, треба розповісти Максиму... треба поговорити з батьком.
Варто було рушити до сходів, як вона уткнулась в Аланію. Донька Рашида Абаса стояла так близько, що Аріана відчувала як б'ється її серце: повільно, але гучно. Бліде обличчя спотворила крива посмішка.
—  Господи, ти мене налякала ...
—  Що ти пам'ятаєш про свою матусю? Чи пам'ятаєш, як її вбили?
—  Вибач, що?..
Аріана заціпеніла від питання. Сірі очі примружилися, а червона помада на губах Аланії волого виблискувала, мов би дівчина щойно сьорбнула людської крові. Легко було уявити собі Аланію в амплуа Королеви проклятих Акаші.
—  Ось як, схоже ти нічого не пам'ятаєш, бідолашна, —  протягнула Аланія з удаваним співчуттям. 
Вона опустила холодну руку на плечі, від цього дотику по шкірі Аріани побігли сирітки. Дівчина схилилася нижче і прошепотіла їй у вухо, загрозливим голосом. 
—  Послухай доброї поради, не лізь у цю справу, інакше закінчиш, як твоя матуся.
Аріана перестала дихати, тіло затверділо, перетворившися на камінь.
—  Добре, Рія, чи як тебе там нині звати? —  хихикнувши Аланія добродушно поплескала її по плечу. —  Ось тобі, тримай подаруночок в нагороду за твої подвиги, —  вона схопила її руку і сунула щось у спітнілу долоню.
—  Що це? —  Аріана злякано глянула на старовину брошку потемнілу від часу, великий камінь, виблискував немов полірована зелена зірка: смарагд?
—  Це належало Джоанні Картер. Гарненько доглядай за нею. Нікому не показуй, добре? Братику своєму не вихваляйся. Татко ж бо не в курсі, що я пограбувала родинну скарбницю, —  Аланія підморгнула, потім відхилилась, розвернулася і прудко чимчикувала в натовп.
У залі сяяли кришталеві лампи, але світ перед очима Аріани збляк. Слова Аланії гриміли в голові. Груди стиснув такий гострий біль, що вона мало не задихнулася. Може цей вечір стати ще похмурішим?
—  Арішо?
Голос брата розкраяв згуслий морок. Аріана звела голову, Максим навис над нею, в сірих очах читалася тривога. Вона стисла кулак і сунула брошку в єдину кишеньку сукні.
- Все гаразд, малятко? Ти така бліда.
Аріана вхопилася за братову руку.
- Побудь поруч, Максе.
Максим обійняв її за талію, притягнув до грудей і поцілував у чоло.
- Звичайно, люба.
Серце потихеньку заспокоїлося, та Аріана не могла позбутися відчуття, що пришелепкувата Аланія все ще спостерігає за нею з натовпу.
Питання мучило її й заважало зосередитися. Сказати йому зараз? Розповісти в готелі? Рука притиснулась до кишені. До чого тут Джоана Картер? А мама... Повз них пройшов Офіціант, несучи тацю на зігнутій руці, Аріана не втрималася і зняла келих. Тоді зробила великий ковток, і ще більший, біле вино обпекло горло. Раптом їй захотілося напитися. 
- Краще віддай це мені, люба, - Макс забрав келих з її руки перш ніж Аріана зробила третій ковток. - Що трапилося, Аріша?
Брат перевів на неї стурбований погляд, стиснув плечі.
- Скажи ... що ти пам'ятаєш про маму?.. Про ту ніч, коли її не стало...
- Максиме!
Її питання приглушив дзвінкий дівочий голосок. Білява красуня з великими очима, зупинилася перед ними. Вона була схожа на Емілію Кларк: ніжна невинність й пристрасть в фарфоровій тендітності.
- Я скрізь вас шукала, - зізналася красуня, стрельнула очима, оглянувши Аріану швидким поглядом. - Я завадила вашій бесіді?
Вона склала руки на грудях, переплела тонкі витончені пальці й завмерла в такий напівмолитовній позі.
- Ні, не хвилюйтеся, ви нам не завадили. - Максим всміхнувся з більшою прихильністю, аніж хотілося б Аріані. - Це моя сестра, Аріана, - Максим притиснув її до грудей. - Аріша, знайомся, це Мілана Ємець.
- Ви сестра, Максима! Дуже рада нашій зустрічі! - білява лялечка засяяла усмішкою, у волошкових очах танцювали іскорки захвату.
- Взаємно.
Аріана насилу хитнула головою, відчуваючи жар сильної руки на плечі. Якби не присутність Максима, мабуть, вона б пустила шпильку цій нордичній принцесі.
- Аріана Крон, - Мілана вимовила її ім'я з натхненням і схопила вільну руку, стиснувши у своїх дитячих долоньках. - Чи дозволите висловити вам свої захоплення! Я багато чула про доньку Ерміла Крона, ви чарівні, Аріана. Ви дуже красиві!
Аріана збентежено зітхнула, зміряла брата швидким поглядом, остаточно приголомшена таким одкровенням Мілани.
- Сспасибі, - запинаючись пробурмотіла вона, розтягнувши куточки губ.
Мілана гаряче стисла її долоню і врешті випустила руку.
- Максиме, Ви обіцяли мені танець, а потім зникли, - нагадала красуня, звернувшись до брата.
- Так, як недобре з мого боку. Аріана?
Вона не знала, що сказати. Що Максим хотів почути? Чому питав її дозволу? Чого він чекає, її благословення?
- Звичайно, йди братику, обіцянки треба виконувати!
Почуття дежавю іскрилося в повітрі, немов неонова вивіска магазину. Вже вкотре за вечір у неї крадуть співрозмовника. Спочатку це зробила красуня Убаста - не то італійка, не то єгиптянка, потім божевільна Аланія, а тепер північна сніжинка, Дейнеріс в сукні від "Prada".
Міланія і Максим пішли, залишили її одну. Горло їй здушив новий спазм. В очах закипали сльози, їй конче треба поговорити з кимось Звідки ця Меланія звалилася на голову? Страх, сум'яття, розгубленість, накотили темною хвилею. Перша сльоза скотилася по щоці.
- Рія ...
Ледь помітне шепотіння вирвало Аріану із заціпеніння. Вона провела поглядом по рядах гостей й завмерла. Серце аж перевернулося в грудях. З натовпу на неї уважно дивився Даррен.
«Тому що я хочу доторкнутися до тебе, мила
Я теж хочу відчувати тебе
Я хочу побачити схід і твої бажання
Тільки ти і я…»
Приємний голос співачка полетів над залом. Даррен стояв нерухомо в очікуванні, а люди танцювали навколо нього створювали яскраве живе віяло. Він був одягнений дорого і зі смаком, як і всякий тутешній джентльмен: сорочка сталевого кольору, створювала приємний контраст із золотими очима.
Одразу згадалася сцена з фільму «Лабіринт»: бал у палаці короля  гоблінів. Гості розступалися пропускаючи її до Даррена, створювали живий коридор. Здавалося вона ступала не по мармуру, а по воді, перетинаючи межі реального світу й простору сновидінь. Так щоразу відбувалося поруч з Дарреном, ніби цей хлопець був живим мостом між паралельними світами. Ступи ще крок і потрапиш в казку!
- Що ти тут робиш? - Аріана  зім'яла тканину пишної спідниці в кулаці.
- Наглядаю за тобою, - Даррен зустрів її укол зі звичайним спокоєм. - Ерміл попросив забрати тебе і відвести додому.
- Батько не хоче, щоб я плуталася у Макса під ногами, - Аріана гірко всміхнулася й тихонь фиркнула. - Ну що ж ... з'єднанню двох сердець заважати я наміру не маю...
Музиканти заграли нову пісню, рояль і віолончель злилися зі скрипкою. Прекрасне сопрано вокалістки легко перекривало гул голосів. Аріана одразу впізнала мелодію, Avril Lavigne «Let me go». «Любов, що колись висіла на стіні. Раніше мала значення, але тепер нічого не означає ... ».
Аріана рішуче простягнула руки Даррену.
- Підемо потанцюємо, охоронець?
Вона кивнула в бік кружляючих пар, десь там був її Макс зі своєю білявою Ельзою й рудий брат-близнюк Даррена з навіженою Аланією Абас. Даррен без роздумів прийняв її руки й тихенько потягнув на себе.
- Ти впевнена, що хочеш цього?
Аріана гмикнула, її крива посмішка ставала все гострішою, все сумнішою.
- Я не на стільки п'яна, щоб не усвідомлювати наслідків свого вибору.
Вчепившись в сильну долоню, вона вирвалася вперед і потягнула Даррена за собою. Ударом поклала його руку на талію, другу витягнула в сторону.
- Готовий?
Не відповівши Даррен зробив крок і повів її у вальсі. Аріана розгублено ахнула, але підкорилася. Злість, біль, відчай, що скипали глибоко в серці якось самі собою згасли. У пам'яті виникали образи з улюбленого роману, бал в Незерфілд- парк. Хоча Даррен по природі був значно приємнішим й приязнішим - зараз в її уяві він грав роль містера Дарсі.
- Ти непогано танцюєш.
- Дякую. Ти теж.
Він вів її з тим же природженим ритмом і грацією, що і Максим. На мить Аріані здалося що танцює вона з братом, так затишно і знайоме було в цих руках. Кожен крок вона легко вгадувала, кожен рух - легко передбачити.
«Залишилося сказати тільки одне. Для любові ніколи не пізно ... ».
Напруга, що до того сковувала тіло, швидко спала, наче ланцюги.
«Не відпущу тебе, не відпускай мене ...» - повторювала солістка знову і знову.
Аріана не помітила, як один танець змінився другим, а потім третім. Кружляюча юрма зникла, пісня перетікала в нову пісню. Ймовірно Даррен теж відвідував студію, тому що виконував комбінації з легкістю, він кружляв її й навіть легенько підкинув в повітря, утримуючи за талію.
Кольори в залі раптово стали яскравіше, а обличчя танцівників перетворилися в плямисті маски. Аріана оступилася, але сильні руки партнера, утримали її на орбіті довгого повороту. З кожним кроком тіло ставало млявим і неслухняним, ноги раз у раз плуталися, Аріану кинуло в піт.
- Меріт, все добре?
Підхопивши її в черговий раз, Даррен зупинився, утримуючи Аріану на руці.
- Думаю нам пора, краще я завезу тебе додому, -- він поставив її на ноги.
- І правда, щось мені не добре.
Аріана похитала головою, намагаючись відігнати дурман, але ставало тільки гірше. Музика різала вуха, від яскравого світла очі засльозилися, світ стрімко плив в сторону, здавалося, що земна вісь стрімко нахилялася вліво, а разом з нею весь зал з усіма гостями, ноги знову перехрестилися, вона спіткнулася, впала на груди Даррена, зніяковіло хрюкнула і тихенько загигикала.
Даррен притис долоню до лопаток, ласкаво погладив по спині, пробіг пальцями по чорнім завиткам, що вилізли з об'ємного пучка.
- Йдемо, мила!
Він м'яко відсторонив її й обійняв за талію, схилився, поцілував у чоло. Аріана завмерла в напруженому очікуванні, на коротку мить свідомість її немов би прояснилася, знайомий аромат пахощів з нотками лотоса на нільських хвилях накрив з головою. Легкий вітерець  погладив по щоці,  мовби на яву вона побачила, як її пальці впиваються в чорну землю, руки роблять маленьку ямку, а потім кладуть у неї плетеного чоловічка.
«В Ахет Асар народився…» — наспівував дитячий голос. Аріана схопилась за голову, відчайдушно закліпала очима. 
Даррен швидко повів її до парадних дверей, оминаючи невеликі стовпотворіння гостей. В якусь мить вона зловила погляд мідних очей, але швидко відвернулася і помітила рідне обличчя в натовпі, Максим стежив за ними, але не йшов слідом, слухаючи лепетіння своєї Ельзи.
Двостулкові двері відчинилися і строкатий натовп залишився позаду, безліч голосів і музика відринули, ніби морська хвиля, а попереду виникла  безкрайня Єгипетська ніч, свіжий вітерець приніс аромат блакитних лотосів і латаття. Після залитого вогнями залу, очі не відразу звикли до сутінків. Аріана часто закліпала, розгублено оглянула нічний двір, під'їзну доріжку й гостьовий паркінг. Все-таки це був реальний світ, такий самий, яким він був кілька годин тому. Та чомусь відчуття вогкої землі на пальцях не минуло.
«В Перет в Дуат спустився…»
Світ поступово розгойдувався з боку в бік, немов палуба корабля, Аріана оступилася на останній сходинці, вчепилася в лікоть Даррена. А тоді раптово темрява поглинула все.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
11.07.2021 12:41
До частини "5.10. Аріана"
Містер Дарсі! Точно, ось з ким треба було порівнювати Даррена! Хоча у цього героя книг Джейн Остін набагато більше було негативних рис, ніж у красеня Даррена, але чимось вони таки схожі. Може, якби містер Дарсі жив під сонцем Єгипту, то також був би двійником (чи вже трійником, якщо двійник є?) Даррена. Таке відчуття, ніби на тому балі зібрався якийсь дурман. Аріані давно треба було звідти піти, бо щось їй геть кепсько. От якби хтось взяв і просто розповів їй про все...і мені заразом 😁
Айя Нея
11.07.2021 14:38
До частини "5.10. Аріана"
^^ Чекай сонечко доки там розкаже все мама, Аріта ^^ і Максим сповідається
Avee Delmonico
11.07.2021 15:57
Буду чекати😁
Айя Нея
11.07.2021 21:55
Бо якщо я ж розповім то цікаво вже не буууде... (великі очі)
Avee Delmonico
11.07.2021 22:21
Та я знаю) Тому й чекаю вже стільки))) Скоро університет закінчу, а все чекати буду. Зате з інтересом👀
Айя Нея
12.07.2021 09:47
( ꈍᴗꈍ)ʘ‿ʘ