Глава 4.1 Неферрен

Отже, зібрані докупи ...
Боги і їх ка з'єднані.
Задоволені та довершені ...
З богослів'я Мемфіса

Холодний вітер прокрадався під плащ, відносячи тепло тіла в ніч. Неферрен тремтіла, зуби цокотіли так часто, що у неї заболіла щелепа. Шкіра задубіла, а ноги й руки задерев'яніли від довгої нерухомості. Але навіть втомлена і змерзла до кісток, вона відчувала, як сон пробирається в очі. Неферрен знову і знову ловила себе на тому, що сповзає в сідлі.
Коли зірки потьмяніли, а сонце встало над горизонтом, холод поступово змінила вбивча спека. Шорсткий шамсін тепер дихав вогнем, дряпаючи неприкрите обличчя. Волосся нап'ялося жаром і, здавалося, ось-ось запалає. Царівна накрила голову спідницею, відкривши спину колючому сонцю.
За довгі години втечі вони зупинилися лише раз, вдосвіта, на прохання Неферрен, коли терпіти біль в животі стало неможливо. Вона не звикла до життя поза палацом, тому не відразу зрозуміла що робити. Навколо був сам пісок, ніяких тобі зручних посудин, щоб справити малу потребу. У відчаї вона вирила невелику ямку, згадавши, як це роблять кішки та мало не поховала себе під дюною.
Біліючи та червоніючи, Неферрен повернулася до верблюдів, вимазана в піску з ніг до голови та пригнічена. Добре хоч бадаві не став розпитувати, що з нею сталося, і не сміявся. Аддайя мовчки простягнув бурдюк з водою, дочекався, коли втамує спрагу, тоді допоміг їй видертися на Шемі та повів їх далі в ніч.
Ще кілька годин безперервної качки та спеки — і вона відійде до предків!
— Аддайя, я втомилася ... — простогнала Неферрен, безвольно хитаючись у великому сідлі. 
Її вже не нудило. Стерту о стремінця тонку шкіру пекло, а невеличкі рубці кровили.
— Благаю, зупинімося нарешті!
Неферрен забула про гордість і хотіла була молити бадаві, щоб той зжалився. Єдиним її бажанням було злізти зі спини проклятого звіра і розім'яти здерев'янілі ноги. Нескінченна тряска виснажила останні сили.
Аддайя, примружився, задумливо глянув на небо, що безкраїм куполом розкинулося над головою, тоді кивнув.
— Добре, ми відійшли досить далеко. Роби як я. О-ішшь! — гукнув він і злегка потягнув за віжки.
 Бадаві всю дорогу управлявся з твариною однією рукою, але зараз перехопив мотузку правою, а лівою вчепився в луки сідла.
Шемсі слухняно сповільнив крок, звісив велику голову і неквапливо опустився на коліна.
— О-ішшь! — повторила Неферрен, проте слово ніяк не подіяло.
Шемі продовжувала жваво крокувати, розкидаючи дрібні камінчики та шурхочучі піском.
Неферрен сильно обхопила верблюда ногами та втиснулася в шию всім тілом. Шемі обурено замикала, зупинилася, зігнула криві ноги. 
Неферрен хитнуло назад, і на мить їй здалося, що вона зависла в повітрі. Верблюд неквапливо ліг на пісок.
Часто дихаючи, царівна висмикнула праву ногу зі стремен, скривилася. Гострі голочки побігли по тілу, підбираючись до серця. З великими труднощами вона перетягнула ногу за горб, кусаючи губи, щоб не закричати.
З тихим «Айх» — Неферрен гепнулася в пісок. Шемі, яка спостерігала за її муками, насмішкувато замугикала.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.