4.2. Неферрен

Відсапавшись Неферрен підвелася на ліктях й ледь спромоглась підтягнути коліна під живіт. Вона застогнала, здавалося, що всі нутрощі перетворилися на місиво, а ноги — на сплетіння зведених судомою посічених м'язів.
Аддайя й не думав допомагати, він воркував зі Шемсі мовою пустельників, не звертаючи уваги на заплакану царівну. Коли, зціпивши зуби, вона нарешті підвелася, бадаві озирнувся.
— Хочеш їсти чи пити?
Золоті очі блищали байдужістю, і погляд їх анітрохи не зігрівав. Зараз пустельник радше скидався на демона з казок, на нечистого з серця Дершет. Неферрен з полегшенням усвідомила, що хвилювання, народжене в серці при їх першій зустрічі, безслідно розчинилося. Зараз вона радше ненавиділа бадаві всім серцем. 
— Я просто втомилася.
Вона обвела обрій довгим поглядом. Ані кущика, ані деревця, довкола самі лише дюни, що накочуються одна на одну. Осторонь простягалося кам'янисте плато, а далі на заході виднілася чорна гора, що грізною тінню нависала над мертвими землями.
— Це Ха, західна пустеля, що ви кличете Дешрет. — Аддайя підійшов і став поруч. — Твоє місто там, — витягнувши руку, він вказав на схід.
— Далеко?
— Якщо будемо їхати з такою швидкістю, два, а може й три повні дні дороги.
Неферрен великим ковтком вдихнула сухе повітря.
— Невже, так далеко?..
— Ти не пам'ятаєш? Уже три дні, як тебе забрали з палацу, царівно. Іноді ти прокидалася в клітці, просила води і я давав тобі напитися.
Неферрен нажахано озирнулася на бадаві. Вона стиснула руки з такою силою, аж кісточки пальців побіліли.
— Що?
Вона позадкувала й заплутавшись в спідниці ледь не впала. Палацева сукня з найбілішого льону билася об ноги, граючи густими  брижами на вітрі. Завдовжки до кісточок, затягнута навколо стегон пояском з торочками, вона зовсім не годилася для подорожей.
— Тобі потрібно змінити вбрання, — Аддайя зміряв її швидким поглядом. — Дагда не давав мені тебе перевдягнути. Та й не дозволяв нікому підходити до клітки. Думаю, як і решта він боявся живої богині.
На губах бадаві з'явилася глузлива усмішка. На відміну від одноплемінників він, вочевидь, не вірив у небесне походження дітей владики Менеса. Неферрен зашарілася, опустила очі.
— Ось, перевдягнися, інакше згориш на цьому сонці, — Аддайя простяг їй невелику торбинку і попрямував до Шемі.
Тварина голосно чвакала із задоволеним виглядом, заревла, варто було господареві наблизитися.
Неферрен розгорнула полотняну торбинку, витрусила її вміст і заходилася розбирати вбрання. Першим випав плащ з верблюжої вовни, просто шматок тканини з отвором для рук, що пустельники називали аба, і охоче використовували замість циновки для сну. Далі -— довга сукня молочного кольору з легкої тканини, а ще широка спідниця зшита між ніг.
Неферрен сіла на пісок, квапливо стягнула порване вбрання. На мить заплуталася в білих тканинах та почувши тихий шелест, не розплющуючи очей, вона рвучко натягнула сукню через голову.
У палаці вона нерідко бачила напівоголених слуг, та й прості містяни в особливо спекотний день радо оголювалися до пояса. Тільки от, їй бігати голяка не дозволялося. Богині не можна показувати тіло смертним. Від самої думки, що Аддайя може побачити її голизну ... серце неприємно защеміло.
Наступною вона напнула спідницю, з подивом виявивши її дуже зручною. Вовняну абу вона залишила в торбині. Неферрен встала й уважно оглянула себе. Довгий одяг висів  на ній лантухом, цілком сховавши фігуру.
— Готова? — Аддайя, не чекаючи, відповіді наблизився швидким кроком.
Неферрен задумливо схилила голову на бік, чорне волосся вільною хвилею розсипалося по плечах.
— Це ж чоловічий одяг?
— У мене немає жіночої сукні, до того ж так тобі буде зручніше їхати. Це — туба, а знизу, — сервал.
Неферрен покрутилася на місці, милуючись тим, як тонка тканина відіграє густими брижами. Вбрання пустинників вільне і легке, воно надійно захищало від сопця й вітру.
— Це навіть зручно! Коли повернуся, накажу пошити мені схожий для палацу.
Неферрен всміхнулася Аддайі, але бадаві вже не слухав, погляд його був зосереджений на чомусь позаду неї.
— Що там?
Раптова задуха охопила тіло, важкість здавила груди, волоски на потилиці стали сторчма, по шкірі побігли сирітки: від потилиці вниз до хребта, по руках і ногах.
— Що відбувається?
Аддайя мовчав, пильно вдивляючись в порізаний пагорбами обрій. Вітер щез, а разом з ним затихли всі звуки. На пустельний світ зійшла німота.
— Потрібно йти. На заході збираються хмари. Дуже скоро буря буде тут.
Аддайя вказав на чорно-буру хмару, що стрімко огортала ясні небеса.
Сіра смуга розітнула обрій від краю до краю. Пухнастим куривом опускалася на землю, немов би там, далеко, мчали галопом гігантські коні, залишаючи запилене мереживо. Чорні пилові стовпи виростали з землі до небес, ковтаючи залишки денного світла. Сонце — розпечена мідна куля цілком зникло за червоним обрієм. Страшне видовище заворожувало і пробуджувало глибинний страх.
Неферрен заціпеніла, невідривно дивлячись на хмари.
Обличчя шмагнув вітер, закинув волосся за спину: лютий, пекучий, він немов би вирвався з-під ковальських міхів.
— Швидше!
Аддайя охопив її за плечі й, попри обурене зітхання, поштовхав до верблюдів.
— Сіі-рух — Аддайя сплеснув у долоні, тварини скинули догори голови, невдоволено заревли.
Бадаві схопив її впоперек живота і закинув у сідло, наче мале дитя, сунув до рук ганчірку.
— От, накрий обличчя! Дихай тільки через шему, — попередив Аддайя.
Не дочекавшись відповіді, він скочив на горб Шемсі й направив його до чорної горі.
— Ялла-Ялла! — підганяв Аддайя, лязкаючи поводами.
Шемі прудко слідувала за побратимом, неспокійно мукаючи, коливаючи великим горбом і все прискорювалася. Неферрен насилу трималася в сідлі. Серце її калатало в горлі й царівна з ледве могла дихати. Вчепившись руками в луки сідла, вона молилася всім богам, щоб не випасти під час диких гонів.
Світ поволі став жовтим від піску, вітер гув поміж дюн, завивав, мовби голодний шакал. Розпечені піщинки дряпали щоки, лізли в очі. Складно було розгледіти дорогу, проте бадаві це не заважало.
— О-ішшь! — вигукнув Аддайя і тварини встали так різко, що Неферрен мало не вивалилася з сідла.
— Що таке?
Вона злякано закрутила головою в пошуках чергової небезпеки. Буревій був позаду, вона відчувала це всією душею, стрімко наближався, однак бадаві зупинився.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.