4.4. Неферрен

Руїни чорного храму розгорнулися перед ними й колони нависнули над головою: гострі ікла, що випирають з пащі голодного звіра. Біла рука, яка стирчала з піску, відкидала довгу похмуру тінь і двоє вершників у її підніжжя видавалися, не більшими за комашню.
Попереду виник чорний прямокутник брами. Неферрен вражено закинула голову назад, аж відкривши рота. Висічена зі  зоряного каменю, чорна брама була на стільки величезною, що крізь неї міг би промаршувати загін вишикувавшись четвірками чи навіть шістками.
Увірвавшись за портал верблюди без будь-якої команди перейшли на клус, тоді на крок і врешті зупинилися. Над головою зімкнулося чорне склепіння до якого Неферрен було не дотягтися, навіть якщо поставити Шемсі на Шамі й потім встати на плечі Аддайі. А вітер люто гарчав і сипів зовні. Зовні, але не всередині... Піщані хвилі зі страшною силою вдарялися об чорні стіни, проте за ворота не долітало жодної піщинки.
— Чари? — заразилася Неферрен, спостерігаючи за бурливим рожевим морем.
Невидима для очей заслінка відокремила їх від піщаної бурі. Волосся на загривку заворушилися, по шкірі безупинно блукали колючі сирітки. Знайоме відчуття зустрічі з таємними силами, заволоділо Неферрен. Таке хвилювання вона відчувала кожен раз, як спостерігала за заняттями брата з колхідами.
— О-ішшь! —  викрикнув Аддайя й  тварини впали на коліна, схилили довгі шиї до землі, гучно мукаючи.
Аддайя вистрибнув з сідла, схопив довгі віжки Шемсі. Неферрен наслідуючи його приклад, обережно сповзла на кам'яну підлогу, тихенько зітханула, потягнулася.

Вона мало не розплакалася від полегшення, але піймавши на собі пильний погляд Аддайі, зціпила зуби й змусила себе випрямитися і розпрямити плечі. Вона порахувала до десяти, як вчила годувальниця, заспокоїлася, зосередилась на диханні. Видих ... раз, два, три чотири ... тепер не дихати до шести ... довгий видих, дорахував до восьми в розумі ...

Біль потроху стих, судоми послабшали й Неферрен спромоглася перевести подих.
— Де це ми? — вона з цікавістю роззирнулася на всі боки.
— Я вже говорив, тут спить божество, — Аддайя взявся за верблюдів, аніскільки не лякаючись магії чорного храму.
— Отже, це присінок? — Неферрен обвела темряву задумливим поглядом. — Щось не схоже на пер-джет предків ...
Стіни бездоганно гладкі, жодного малюнка, ніде не видно статуй, або якогось натяку на те, кому належить чорний храм. Попереду, за десять кроків від того місця, де вони стояли, височів ще один портал трохи менший, і за ним панувала глибока ніч. Основна брама, зупинивши вітер і пісок, пропускала сонячне світло всередину, проте його дедалі меншало.
Як?.. чому настільки прекрасна споруда закинута й забута тут посеред пісків земель варварів? Хто збудував її та для кого?
Нарешті в червоних відблисках над входом вона вгледіла вирізані в чорному камені незнайомі знаки.
— Дивись, Аддайя! Що тут написано? — Неферрен тицьнула пальцем вгору. — Можеш прочитати?
Бадаві підійшов до порталу, закинув за плечі великі сідельні торби, відкинув голову назад, пробіг швидким поглядом по написах [.]
— «Той на кого впаде моя тінь, відтепер під моїм захистом», — прочитав він швидко мовою її народу і ступив усередину.
Чорнота  миттєво проковтнула струнку фігуру пустельника й звук його м'яких кроків, й  Неферрен відчула укол самотності.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.