4.5. Неферрен

Вона розгублено пошепки повторила дивні слова-привітання, що звучали як благословення й трохи підбадьорилася. Що б за божество не спало всередині, воно не було лихим. Не може бути, щоб лихий нетжер дарував прихисток й благословіння мандрівникові. Вона покрила себе молитовним помахом й скочила в ніч, услід за бадаві.
– Адайя, що це за мова? Звідки ти її знаєш? – прошепотіла Неферрен в темряву.
Простір довкола них відчутно стисся в порівнянні з грандіозними передпокоями. Попереду спалахнуло червоне сяйво. Аддайя підняв смолоскип високо над головою й висвітлив прямокутний зал, досить просторий, щоб вмістити невеликий загін воїнства її батька. Прямокутний зал закінчувався довгим і суцільно чорним коридором.
– Ця мова забутий Народом дев'яти луків.   
– Ось тримай, – Аддайя дочекався, коли царівна наблизиться й сунув запалений смолоскп їй до рук (от звідки він його дістав і чим розпалив вогонь?) – Прилаштуй десь на стіні.
Пісок з м'яким шепотінням засипав головну браму. Вітер злобливо гув за кам'яними стінами, проте буря здавалася далекою і не справжньою. Володар Шу завалився на Дешрет з усім своїм воїнством, та гнів його не турбував втікачів: тут, за чорними стінами безіменного храму царбвав спокій.
– А що там далі? – Неферрен тицьнула смолоскипом в коридор.
– Обережно царівна, цікавість ібіса згубила, – попередив Аддайя, куточки потрісканих губ сіпнулися догори.
– Досить кликати мене царівною! У мене є ім'я, – обурилася Неферрен, обтрусила волосся від піску.
– Як же мені тебе величати?
– Неферрен, моє ім'я Неферрен! 
– З чого я мав знати це твоє ім'я, царівно? Мені ти заприсяглась іншим, – Аддайя непомітно всміхнувся.
Неферрен здригнулася, очі кольору морської хвилі блиснули обуренням.
– Хіба не личить підданцю знати імена своїх володарів?
Аддайя гмикнув, схрестив руки на грудях.
– Тінь Менхеса не має жодної сили тут, в Дешрет. Тому, твій батько не мій пан.
Неферрен вражено витріщилась на юнака. Що за неймовірна зухвалість казати таке в обличчя доньки живого бога!  Якби замість неї  тут був Аха, то б відрізав богохульнику язика, чи наказав кинути в яму до левів.
– Неферрен, – Аддайя вимовив ім'я царівни повільно й з сильним акцентом, – Занадто впізнане ім'я. Не розумно називати його при інших, і небезпечно.
Бадаві задумливо похитав головою, а царівна мовчки свердлила його лютим поглядом.
– Як тебе звуть рідні?
Неферрен розгублено закліпала, безтурботність з якою до неї звертався Аддайя не так її дратувала, скільки бентежила. Живучи в палаці вона звикла до загальної любові та шанування. Придворні завжди й з усякого приводу захоплювалися і вихваляли її. Ніхто з оточення батька не насмілювався піти поперек її волі, а простий люд той взагалі боготворив свою царівну. Безцеремонність і простота Аддайі були для неї чимось новим, тому Неферрен не знала, як їй дати відсіч нахабі.
– Брат інколи дражнить Нефі, але мені не подобається це прізвисько, – вона скривилася, тоді глянула на браму. – Мама називала мене Ріша, Рія або просто Рі...
– Рі ... – повторив Аддайя і кивнув. – Гарне ім'я. Коротке, багатозначне. підходить усякій мові.
Неферрен пирхнула, відкинула злиплі й посірілі від піску пасма за плечі.
– Тоді мені слід називати тебе Айя?
– Зви як хочеш, царівна, – пустинник знизав плечима і повернувся до роботи. – Ми залишимося тут на ніч. – промовив нарешті.
Неферрен пхикнула, стала перед найближчою стіною й роздратовано  торкнулася: пальці приємно заковзали по ідеально відшліфованому каменю. Від світла смолоскипа він замиготів. Вона провела долонею вниз і не відчула холоду. З чого б не були зроблені внутрішні плити залу, це не вапняк, який використовували батькові ремісники.
Задерши голову, Неферрен вп'ялася в стелю. У відблисках смолоскипу золотом мерехтіли стиглі зірки, намальовані на тілі оголеної синьошкірих богині, яка, немов безмежна ріка, розляглася від краю до краю.
– Нейт, Велика Мати, – захоплено прошепотіла Неферрен і склала долоні в молитовному жесті.
Вона тихенько попрямувала до коридору, випроставши смолоскип на всю довжину руки. Світла ледь вистачало, щоб висвітлити початок чорного тунелю, а далі збилася мертвенна чорнота. З коридору віяло холодом і тягнуло вогкістю з присмаком пахощів. У носі засвербіло від знайомого аромату. Так пахкотіло в гробницях пращурів.
Неферрен прислухалася. Там з темряви, вона чула ніжне шепотіння голосу чарівного, як храмова пісня. Ледь помітні слова рідної мови грали відлунням в її тілі.
«Мі!.. Ійін імі Ісссет…» — «Йди до мене Ісет…»
– Царівно! 
Неферрен сіпнулася і від несподіванки мало не впустила смолоскип. Вона й не помітила, як далеко заглибилась у сирість коридору.
– Не ходи туди, – попередив Аддайя спокійним, безбарвним голосом. — Це небезпечно. 
– Що? Так, пробач ... – Неферрен розсіяно кивнула, ще раз глянула в темряву і поквапилась назад до брами.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
16.08.2021 22:04
До частини "4.5. Неферрен"
Так, те, що життя ось так пов'язало царівну з простолюдином, звісно, цікаво, але ще цікавіше, як ось цей храм проніс історію Неферрен аж до років Аріани😱 Я певна, що Аддайя знає більше, ніж хоче взагалі говорити. Але чому він допоміг царівні, якщо не хоче вислужитися перед фараоном? (А мені здається, що йому на це байдуже). Може, його плани якось пов'язані з потойбічними силами?
Айя Нея
17.08.2021 16:26
До частини "4.5. Неферрен"
Бінго! Всі здогадки вірні^^ Храм справді пов'язаний з дівчатами, а Аддайя дуже й дуже багато про що мовчить (як Даррен )). Аби я швидше редагувала, то ми б побачили ще одного гравця на цій шахівниці. Але вона з'явиться не раніше 6-ї глави. Джоанна Картер. Автор чорного щоденника, що знайшла Аріана. Племінниця Говарда Картера, що загубилася, так-так, десь коло невідомого храму.
Avee Delmonico
17.08.2021 16:47
😱 як все заплутано! Але від цього ще цікавіше 😃 я щаслива, що змогла вгадати хоч щось, це вже йой багато!) ох, пам'ятаю Джоанну. Здається, про неї вже згадувалося)
Айя Нея
17.08.2021 23:27
Ага, Аріана побачила її портрет на вечірці. А щоденник підписаний Джоанною. Нетжеру можна по завершеню буде читати як звичайним методом всі глави підряд, так і частинами (окремо Аріану, Неферрен і Джоанну) =) Отака задумка.
Avee Delmonico
18.08.2021 08:35
Йой😃 як чудово! Певно, в цьому є якийсь шарм. Залишилося всього нічого — завершити книгу)