4.7. Неферрен

Вона розплющила очі й витріщилась на юнака, що сидів навпочіпки перед нею. Зустрівшись з його золотими очима, царівна  миттєво пригадала голод і втому.
– Аддайя ...
– От, випий це, – запропонував бадаві й простяг череп'яне горнятко.
– Що це? — Неферрен розгублено закліпала.
— Шай біл нана, — Аддай повернувся до роботи.
Царівна здивовано вп'ялася в горнятко дивної форми над яким клубочилася біла пара. Вона навіть не спробувала запам'ятати назву, а принюхалася до солодкого запаху з присмаком м'яти.
— Дякую…
Неферрен зробила кілька обережних ковтків, трав'яна настоянка чудово втамувала спрагу. За той час, що вона дрімала, Аддайя встиг закінчити приготування до ночівлі: звів в південному кутку  подобу шатра, нагодував верблюдів, склав і розпалив багаття (цікаво що він використовував для розпалювання?), й встановив  над ним невеликий глиняний казанок.
Зігрівшись і напившись, Неферрен повеселішала. Вона ще мить спостерігала за бадаві, а тоді знову озирнулася на коридор. Щось кликало її у пітьму до невідомого. Вона могла поклястися, що відчувала чийсь пильний погляд націлений на них з глибин храму.  
– Мені все ж цікаво, що це за місце, якому божеству воно належить, – пробурмотіла Неферрен.
Аддайя приречено зітхнув, встав з килима і простягнув їй руку.
– Ходім.
Неферрен втупилася на розкриту долоню пустельника, у світлі вогнища його бронзова шкіра набула відтінку розплавленої міді.
– Ти ж не даси мені спокою, царівно, доки не дізнаєшся, що там?
Неферрен ображено стисла губи, але схопилася за його руку. Аддайя зняв зі стіни смолоскип і попрямував углиб коридору. Бадаві  огорнуло тепле золотисте сяйво, а за спиною затанцювали довгі тіні.
Він ступав рішуче, але на стільки тихо, що цілком міг зійти за прадавнього духу – хранителя храму. Єдиними звуками в чорному коридорі лишався тупіт її босих ніг і тріск вогню в смолоскипі.
За коридором виявився прямокутний зал. тут стіни були вкриті малюнками надзвичайно яскравими, соковитими, немов майстра тільки вчора закінчили свою роботу, а фарба ще не встигла просохнути. 
Неферрен встала в центрі залу милуючись злотими розписами. Вона відчувала всю важливість цього місця: тут подібно до пер-джет зберігалася розповідь про життя господаря чорного храму. Лишень, як і раніше прочитати золоті написи вона не могла.
– Мій народ зберіг давню легенду, – Аддайя зітхнув, відпустив її руку і підійшов до чорної стіні. 
Неферрен зупинилася погляд на знайомій сцені: на золотому троні сидів володар у дивних шатах, його густе з зеленим відблиском волосся спадало на плечі чорно-нефритовим плащем.
– Це ж Божественний Суд ...
Серце боляче кольнуло і в грудях утворилася тяжкість. Жодних сумнівів, саме цей малюнок вона бачила на папірусі, що подарував їй брат. 
-Це історія давніх часів. Історія перших володарів Об'єднаних Земель. Великих предків, божественних брата й сестри, що створили твоє царство таким, як ти знаєш його, Неферрен. Ми звемо їх Десар і Азрату. Можливо твій народ вигадали для володарів інші імена, – Аддайя вичікувально дивився на Неферрен, але царівна знизала плечима. 
– Сцена суду часто зображується в Пер-джет предків, тому я знаю її. Але судити повинен Владика Ра, що править, як на небесах, так і на землі, і в нескінченному Дуат. – повторила вона завчену фразу. – Ось цей бог мені незнайомий.
– Так кажуть ваші жерці? – здивувався Аддайя, повів чорною бровою. – Вони кажуть, що Сонце створило ваше царство?
– Владика Ра, – повторила Неферрен, але без упевненості в голосі більше.
Бадаві довго мовчав, невідривно дивився на священні образи, і нарешті зважився.
– Добре, я розповім тобі цю історію ... – він встановив факел в залізне кільце так, щоб світло рівномірно висвітлювало всі чотири стіни.
Він махнув рукою на стіну праворуч від Неферрен, де було зображено двоє: чудовий витязь у високій короні й діва з волоссям, кольору стиглих колосків.
– Це було в ті далекі часи, коли Первозданний пагорб ще не було піднято над морями, бо сталося все до того, як зійшла на світ Велика вода і всяке життя  звернула на глину. У ті часи твоє царство було об'єднане, як нині стало під владою Менхеса. Тоді на землі панували боги, яких ми звемо великими предками, а ви нетжерами.
– Часи богів ... – повторила Неферрен пошепки й на її обличчі з'явилася тінь побожності.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.