4.9. Неферрен

Коли Неферрен отямилась, Аддайя вже був далеко попереду, і густа тінь стелилася навкруги.
– Зачекай на мене!
Неферрен побігла до бадаві, човгаючи босими п'ятами по чорному каменю. Та Аддайя спинився лише перед виходом із коридору.
– Що там? -- Неферрен не встигла зупинитися і приткнулася в спину бадаві.
Аддайя виструнчився, тіло його миттю налилося силою і ніби скам'яніло. Довгий ніж просто з повітря вистрибнув на долоню, й бадаві викинув ліву руку, загородивши шлях в залу.
– Що таке? – Неферрен налякано відхилилася назад, вдарилася об стіну.
– Хороша реакція, – похвалив низький бас з залу.
У тьмяному світлі раптом виник чоловік: високий,  одягнений у шати пустинників, обвітрене темне обличчя встелене глибокими шрамами. Воїн-пустельник був справжнім велетнем, широкий в плечах і міцний, як бик.
– О Нейт, захисти нас, – прошепотіла Неферрен.
– Дагар, – Аддайя ніби виплюнув це ім'я, аж чорне волосся на потилиці здибилися. – Учитель ...
– Та погано я тебе вчив, невдячний пуцьвірінок, раз ти пішов проти племені! – Дагар кивнув на Неферрен лютий погляд і вишкірився. – Ти не послухався Дагди. Зрадив свого вождя, зрадив свій народ! Думаєш, це дівчисько гідне такої жертви?
Аддайя швидко озирнувся на царівну.
– Біжи вглиб храму. Я його затримаю.
Бадаві сунув їй в руку смолоскип, а сам ступив назустріч пустиннику.
– Це святе місце! Вона під моїм захистом. А ти турбуєш сон давніх!
Дагар у відповідь загарчав, вихопив з-за пояса довгий кинджал, кривий, мовби ікло шакала.
– Щеня, я змию свої гріхи твоєї кров'ю!
Воїн стрибнув на Аддайю, могутнім ударом відкинув його до стіни. Щось тихенько тріснуло в грудях бадаві. Аддайя хитнувся, але встояв на ногах.
– Непогано, щеня. Ти ще живий, – Дагар плюнув йому під ноги.
– У мене був хороший вчитель, – Аддайя випростався, зігнув руку в лікті, золоті очі яскраво спалахнули в слабкому світлі. 
Велетень скривився і зморшки на обвітреному обличчі розпливлися, наче тріщини по старому папірусу. Він стрибнув на Аддайю. Криві ножі зустрілися зі злим дзенькотом. Залізо замерехтіло в тьмяному світлі.
Пустинники закружляли один проти одного, мовби двоє грифів у бійці за їжу, довгі коричневих плащі розліталися і билися за спиною, як крила, змітаючи золотий пісок, що налетів з брами. Дагар був вдвічі, якщо не втричі вищим за Аддайю і вдвічі ширшим за нього в плечах. Він міг переломити юнака навпіл, якби той не був таким вертким. 
Неферрен притулилася до стіни, серце шалено стрибало в грудях, а шум крові у вухах заглушав дзвін кривих ножів. На один видих вона робила два судомних вдихів, та чомусь їй все не вистачало повітря. Світ став розгойдуватися під ногами, повільно провалюючись в чорноту...
Бодай не знепритомніти, не зараз! Неферрен затулила вуха долонями. Потрібно було втікати, негайно, але на вона не могла рушити з місця. Руки налилися втомою, а ноги, мовби стали корінням і приросли до каменя. Страх отруїв її кров.
– Біжи! – гаркнув Адлайя з дальнього кутка.
Блискавичним ударом  він розсік щоку Дагара з низу до верху. Той загарчав і ткнув вістрям йому в груди. На коричневій тканині з'явилася червона пляма. Аддайя навіть не скрикнув, лише зловив її погляд, губи його прошепотіли: «біжи». В останню мить він затримав кинджал Дагди у свого горла.
Немов би чиясь могутня рука схопила Неферрен за плече, потягла вглиб коридору. Вона нарешті  скинула з себе важку ману.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.