4.10 Неферрен

Неферрен стрімголов побігла в темряву. Невидимі руки повели її вглиб тунелю крізь церемоніальний зал в новий коридор. Вона тікала, доки звуки битви не залишилися далеко позаду. Темрява дихала холодом і вогкістю, вогонь у смолоскипі захитався, сипнув іскрами на руку, лишаючи крихітні опіки на шкірі, й з шипінням погас. Чорний храм проковтнув її. 
Вхопившись цілою рукою за стіну Неферрен зачовгала вперед.  У глухій порожнечі вона чула лише власні тихенькі схлипи й шльопання босих ніг. Вона все йшла і йшла,  і темрява стелилася перед нею. Справжня Пітьма Дуата, нескінченного, вічного.
Вона йшла навмання, не запам'ятовуючи де звернула направо, де наліво. Навіть якщо Аддайя дивом вціліє, якщо не загине від страшної рани, він ніколи не зможе відшукати її в цьому мороці. Заборонений храм живцем поховав непрохану гостю в сирому череві.
Тунель раптом звузився і круто пішов вниз. Неферрен сповільнила крок. Невже це таки пер-джет -– будинок вічності? Якщо це так, в кінці лабіринту буде спати предок. Неферрен не боялася привидів і не вірила в казки служок про вихід духів мерців з гробниць. Проте зараз, в потойбічній темряві жах крижаними пазурами стис її серце. 
Нарешті вона зупинилася, знесилена впала на коліна, пригорнулася спиною до стіни, опустила голову і заплакала. Рука страшенно боліла, ноги гули від втоми. Скільки вона просиділа нерухома Неферрен не знала. Час зупинився, і весь світ перетворився на ніщо. Її чекала повільна самотня смерть тут, далеко від дому, в забутій усипальниці вічності. Вона заплющила очі й поринула в забуття. Майже одразу з пітьми пролунав шепіт.
– Іссссет ...
Неферрен здригнулася, налякано втупилася в чорноту. Порив духмяного вітру вдарив в обличчя, розкидав чорне волосся по плечах, важке зітхання полетіло довгими коридорами.
– Хто тут? – Неферрен, похитуючись, встала на ноги.
– Рекехо*, – звелів невидимка, і той час пітьму осяяло світло. – «Світло»
Неферрен налякано замружилась. Праворуч і ліворуч від неї вздовж стін були розвішені світильники абсолютно несхожі на ті, які жерці засвітлювали в храмі. Вони не коптіли й не диміли, а горіли рівним холодним світлом, як зірки на нічному небі. На чорних стінах золотом заграли незнайомі знаки.
Неферрен налякано відсмикнула руку від каменю. Це не були слова рідної мови. Складні й хитромудрі знаки здавалися елегантними й простими, водночас чимось нагадували сліди від лапок птахів на піску.
– Іссссееет, мееерріііт ... – зітхання повторився, в носі защипало від терпких пахощів, ніби десь посеред коридору запалили курильниці над жертовником.
– Сссенепааііі ...
– Хто тут? В ім'я Ра, покажись мені! Я не боюсь!
Земля під ногами захиталася, ніби барка на хвилях Великої ріки. Блакитне світло над головою розгорілося яскравіше.
— Ві ем, сенет, — «Вітаю, сестро».
Голос з темряви став чіткішим й швидко наближався. Хто ж це? Дух або страж, а можливо ба сплячого тут предка? Неферрен позадкувала в тунель, але за кілька кроків вдарилась об перешкоду. Там, де щойно був прохід тепер стояла чорна плита. Невже пастка? Неферрен безпорадно заляпала руками по гладкому каменю.
– Ні, о ні ... Ні!.. 
Вона загамселила кулаками, але чорна плита не піддавалася. Що ж їй робити? Невже вона замкнена на дні Пер-джет з духом предків? А якщо це справді страж – він зараз нападе і вирве її серце!
Крізь шум крові у вухах і своє часте дихання, вона чула м'які легкі кроки, що повільно наближалися. Світ поплив різнобарвними плямами й хитнувся вправо. Неферрен схлипнула і сповзла по стіні, безпорадно розтягнулася на чорному камені. Кроки затихли, і крізь марення, вона відчула обережний доторк. Гарячі руки відірвали її від підлоги, підняли в повітря і пригорнули до тепла.
– Не бійся, Ісет. Я з тобою.
Лагідний голос миттю вгамував страх і біль. Водночас важка хвиля сну накотила на царівну. 
– Аддайя? Це ти?.. – Неферрен завовтузилась в міцних обіймах, вона спробувала, проте не змогла розліпити мокрі повіки.
– Спи, меріт. Нехай твій дух звільнитися від кайданів плоті й повернеться додому, -– прошепотів лагідний голос над нею. 
Легкий річковий вітерець повіяв п'янкими пахощами, обережний поцілунок залишив теплий слід на чолі. Завіси темряви м'яко огорнула розум і Неферрен пірнула в оксамитову дрімоту.

*y*

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
03.10.2021 15:54
До частини "4.10 Неферрен"
Водночас страшно і мило. Але спершу буде крик благородного гніву, бо я стільки чекала на розділ!!! Хоч кудись🥺 і тут мені щастя, нам-ням. Я не заздрю Неферрен взагалі ні краплі, але в обіймах поспати також не була б проти. Хоча до того вона пережила щось страшне. Що їм всім від них треба, залиште їх в спокої. І Неферрен з Аддаєю, і Аріану з Дарреном🙌 всьо, то мій вирок. Більш нічого не знаю.
Айя Нея
03.10.2021 15:57
До частини "4.10 Неферрен"
Дякую, сонечко! ^^ Так, трохи я відстаю з оновленнями Нетжеру. Ще треба оновити нарешті Норд... бо скоро мене поб'ють... Принаймні Неферрен (здається) жива й ціла ^^ В них ще довга дорога попереду, тому хвилюватися покищо не варто!