Глава 3

Розплющивши очі, Камілла, потяглася в солодкій млості. Поруч спала Джессіка, її волосся розкидалося по подушці й було схоже на полум'яні іскорки. Усміхнувшись сплячій подрузі, Камілла відчула раптове занепокоєння. За вікном було надто світло, вже було чути звуки газонокосарки, яка зазвичай включалася близько восьмої. Поглянувши на дисплей телефону, дівчина обернулася на спокійно сплячу Джесс і спробувала уявити силу її обурення. Камілла схопилася з ліжка і заметушилась по кімнаті.

— Джессіка! Прокинься! —  Камі потрясла за плече подругу.

— Скільки зараз? — спитала крізь сон Джессіка.

— Без чверті вісім, —  відповіла Камілла, запихаючи підручники до рюкзака.

— Що?! —  ривком відкинувши ковдру, Джессіка кинулася у ванну.

Одягнувшись, Камілла постукала в зачинені двері й з нетерпінням вигукнула:

— Джесс! Давай швидше!

— Якби дехто завів будильник, нам не довелося б так поспішати, — невдоволено пробурчала Джессіка, стискаючи в руці зубну щітку.

— Ти теж могла б це зробити, —  огризнулася Камілла, зачісуючись перед дзеркалом.

— Може, мені взагалі твоєю нянькою стати? —  Джессіка штовхнула Каміллу в бік.

— Я подумаю, —  підморгнула Камі, злегка штовхнувши Джесс у відповідь.

Привівши себе в порядок, дівчата схопили свої рюкзаки та зачинивши двері, поквапились до університету. Вони катастрофічно запізнювалися, тож навіть не поснідали. Не встигнувши на автобус, який відвозив студентів до університету, вони вирішили скористатися метро, ​​що збільшувало час на дорогу.

З шумом влетівши в аудиторію, Камілла та Джессіка зупинилися біля входу.

— Денверс і Палмерс! Вирішили вшанувати нас своєю присутністю? — з усмішкою спитав викладач.

— Вибачте за запізнення, —  схопивши Джессіку за руку, Камілла потягла її до вільних місць.

— Сідайте до нас, — пошепки сказала Крісті, показуючи на вільні сидіння.

— Дякую, — кивнувши, Джессіка присіла поряд із дівчиною. Камілла опинилася посередині.

— Ну, як вам недавня вечірка? —  спитала Мішель з цікавістю оглядаючи Каміллу.

—  Я не шанувальниця таких заходів, —  сказала Джесс, намагаючись слухати викладача.

— Здається, Камілла теж, — хитро примружилася Крісті.

— Її з вечірки забрав Зак Мангрет, —  Мішель красномовно глянула на Камі. —  Красень з факультету журналістики.

— Ми вирішили прогулятися, — кивнувши, відсторонено відповіла дівчина.

— І як?! —  Мішель прямо підстрибнула на місці.

Її гучний вигук привернув увагу аудиторії та викладача. Обернувшись, він пильно подивився на дівчат і суворо сказав:

— Якщо ви будете уважні до мого предмета, то обов'язково зрозумієте.

Студентки перезирнулися між собою і, замовкши, почали слухати лекцію. Після занять Камілла вирішила залишити зайві підручники у своїй шафці. Викладаючи книги, вона побачила Зака, що прямував до неї.

— Привіт, —  промовив він трохи сором'язливо.

— Привіт, — усміхнулася Камілла, оглядаючи його.

— Я хотів би… перепросити, — знітившись, почав Зак, йому все ще було ніяково за перервану розмову в кафе.

— За що? —  Здивувалася Камілла, вішаючи рюкзак на одне плече.

— Вчора я не зміг приховати роздратування і все зіпсував, — хлопець подивився їй в очі.

— Не варто перепрошувати. Ти нічого не зіпсував, правда, —  Камілла торкнулася його плеча, ніби підтверджуючи, що вона анітрохи не скривджена.

— Може, зустрінемося сьогодні? —  Запитав Зак, відверто любуючись дівчиною. — Мені б хотілося реабілітуватися перед тобою.

— Звичайно, —  кивнула Камілла, широко посміхаючись.

— Тоді о п'ятій? У Центральному парку? — Зак був радий, що Камілла не відштовхнула його пропозицію, і у нього з'явився шанс дізнатися про неї більше.

— О п'ятій, у Центральному парку, — підтвердила Камі, закриваючи свою шафку.

— До вечора, — усміхнувся Зак і подався до своєї аудиторії.

— До вечора, —  запізно відповіла Камі. Запрошення хлопця її дуже втішило. До вечірки вона лише перезиралася з ним у коридорах університету або перекидалася парою фраз, стикаючись у їдальні. Ще в першу зустріч він її зацікавив. І тепер вони можуть почати зустрічатися.

— Ходімо? —  До неї підійшла Джессіка.

— А в мене сьогодні побачення із Заком, — з тихим захопленням випалила Камілла.

— Мабуть, хоче виправити ситуацію, яка вийшла вчора, — задумливо промовила Джессіка.

— Так, але це не важливо. Головне, що сьогодні ми зустрінемося, — із задоволеним виглядом заявила Камі.

— Тепер немає сумнівів, що ти закохалася, —  поблажливо посміхнулася Джессіка.

— Тільки нікому жодного слова, особливо Мішель. Вона надто допитлива. Вічно хоче дізнатися про всі подробиці, — Камілла обняла Джессіку за плечі. — Чи допоможеш мені з нарядом?

— Я просто зобов'язана це зробити, —  засміялася Джессіка, притиснувши голову подруги до своєї.

Усю дорогу подруги обговорювали, що підійшло б для першого побачення. Прийшовши додому, вони зійшлися на думці, що для такої події треба одягти сукню, хоч Камілла не любила їх носити: у джинсах їй було комфортніше.

Перебравши кілька варіантів, Камі обрала чорну сукню середньої довжини. Волосся вона залишила розпущеним і, одягнувши улюблені лакові туфлі на шпильці, критично оглянула себе у дзеркалі.

— Ти чудова, —  захоплено посміхнулася Джесс.

— Це ніби не я, —  промовила спантеличено Камілла, розглядаючи своє відображення. — Востаннє я одягала сукню на випускний вечір. Пам'ятаю, почувалася білою вороною.

— Білою вороною ти була б, якби з'явилася в джинсах, — глузливо пирхнула Джессіка.

— Але мені було б комфортніше так, а це найголовніше, — ще раз глянувши в дзеркало, дівчина взяла сумочку, що лежала в кріслі.

Джесс лише посміхнулася і пішла за подругою до дверей.

—  Добре тобі провести час, —  промовила вона, обіймаючи Каміллу.

— Дякую, сподіваюся, цього разу ніхто нас не перерве, — цмокнувши Джессіку в щоку, Камілла попрямувала до таксі, яке заздалегідь викликала.

Центральний парк розташовувався від будинку досить близько. Але Каміллі здалося, що дорога зайняла значно більше часу. Коли таксі зупинилося, перед її поглядом відкрилася дивовижна панорама: алеї, що потопали в зелені, ще не зворушені осінніми фарбами, велику площу займало озеро, навколо якого стояли лавки — саме тут на неї чекав Зак.

Підійшовши до нього, дівчина вперше не пошкодувала, що одягла сукню: захоплений погляд хлопця надав їй впевненості.

— Я запізнилася? Зовсім забула про час, — замість вітання промовила вона.

— Привіт, —  усміхнувся хлопець, простягаючи їй букет із гіацинтів. — Я просто прийшов раніше. Це тобі.

— Дякую, —  Камілла схилилася над квітами.

— Ти завжди жила у Нью-Йорку? — поцікавився Зак, відчуваючи тепло її руки, якою вона обвила його зігнутий лікоть.

— Ні, я переїхала сюди якомога далі від батьків, захотілося свободи, більше особистого простору, — відповіла дівчина.знову вдихнувши аромат квітів. —  А ти?

— Нью-Йорк став моїм другим домом. Ось уже три роки, як я живу в цьому місті. Джейкоб уже навчався тут, і я вступив до того ж університету, — Зак подивився в далечінь, він мимохіть торкнувся теми, яка була для нього дуже складною.

— І ти більше ніде не був? — Камі відчула його настрій та вирішила змінити тему.

— Ми з братом подорожуємо двічі на рік у різні частини світу, я бачив багато країн і різних людей, — Зак відігнав похмурі думки, які почали роїтися в голові, і посміхнувся.

— Це щось на зразок хобі? — Камілла, йдучи поряд із Заком, відчувала невелику напругу, що виходила від нього. Наче йому було некомфортно. Тільки дівчина не могла розібрати, що впливає на його стан: вона чи тема розмови.

—  Не зовсім. У нас багато родичів, розселених по всьому світі. Іноді це пов'язано з роботою батьків. Ну, а що до тебе? — Зак розумів, що не може повністю розкритись. Такі прості питання, на які було важко відповісти. Йому доводилося маневрувати словами, щоб не сказати зайвого.

— На жаль, окрім Нью-Йорка, мені не вдалося нічого побачити, — з гіркотою зізналася Камі. — Мої батьки звичайні службовці банку, ведуть звичайне життя, яке здається мені дуже нудним. Це ще одна причина, чому я поїхала. А твої батьки чим зайняті?

— Вони архітектори, — коротко відповів Зак.

— Як цікаво! —  захоплено вигукнула Камі. — Ти часто бачишся з ними?

— Ми майже не спілкуємось, — ухильно відповів Зак.

— Чому? — зі співчуттям поцікавилася Камілла.

— Так склалось. Батьки залишилися у Нью-Джерсі. У них мало часу і між нами непрості стосунки… Хочеш морозива? — Зак не хотів торкатися цього питання. Так виходило, що він мав поруч тільки Джейкоба, з яким стосунки теж не складалися.

— Не відмовлюся, — посміхнулася Камілла, від неї не сховався смуток, що майнув у його очах, але розпитувати далі вона не наважилася.

— Два шоколадні морозива, — замовив Зак, коли вони підійшли до невеликої будки, в якій продавалися холодні ласощі.

Поступово розмова стала невимушеною, зникла скутість. Камілла і Зак повільно проходили звивистими стежками, розмовляючи на різні теми.

Непомітно для них стемніло, скрізь засвітилися ліхтарі, і Зак знову став мовчазним.

— Я не цікава тобі? —  прямо запитала Камілла, зупиняючись і заглядаючи йому у вічі.

— Ні, ти мені подобаєшся, — тихо зізнався хлопець.

— Тоді в чому річ? Іноді ти не тут. Уникаєш прямих відповідей. Ти майже нічого не розповів про себе. Скажи, в чому справа? — Камі торкнулася його руки, злегка стиснувши холодні пальці. Вона намагалася зловити його погляд, але він усіляко намагався не дивитись прямо на неї.

— Колись я поясню, — пообіцяв Зак, важко зітхаючи. —  Тобі холодно? — хлопець зняв куртку з бажанням накинути на плечі дівчини.

— Не треба, —  Камілла відсторонилася, з докором подивившись на Зака. — Знаєш, якщо між людьми немає довіри, якщо вони не можуть відповісти на найпростіші запитання, то не варто навіть щось починати. Твоя скритність напружує мене. Адже я відверта з тобою.

Камілла спробувала піти, але раптом відчула, як владно Зак притягує її до себе. Заглянувши Каміллі в очі, хлопець торкнувся пальцями її губ, але потім, видихнувши, відсторонився. Через секунди він знову наблизився до неї й лагідно стиснув плечі дівчини.

—  У мене все складно. У минулому я зробив страшну помилку, і тепер брат невпинно стежить за мною, щоб я не накоїв дурниць. Мені важко говорити про мої стосунки з близькими, про те як я живу. Але, Камілло, я не хочу звалювати на тебе все те, що діється зі мною, — Зак торкнувся її щоки, сумно посміхаючись. — Пробач якщо образив тебе, але ти дуже подобаєшся мені, справді.

— Чи можу я допомогти тобі? — Камілла бачила, якою гіркотою наповнені його очі. Їй стало соромно, що вона була з ним різкою.

— Дай мені шанс, — тихо промовив Зак. Схилившись, він поцілував Каміллу у теплі вуста. Поцілунок був такий ніжний, майже невідчутним. Але, наважившись від того, що Камілла не чинить опір, хлопець притягнув дівчину до себе і подарував їй більш пристрасний і палкий поцілунок.

Коли вони відсторонилися один від одного, обидва виглядали зніяковілими, наче першокласники, які утнули витівку. Зак узяв дівчину за руку, і вони повільно пішли з парку. Перед будинком Камілли Зак знову поцілував її на прощання.

Коли Камі увійшла до квартири, вона сперлася спиною до дверей і заплющила очі. Було стільки емоцій, що вона не могла визначити, що відчуває насамперед. Джессіка, що вийшла на зустріч, побачивши подругу в сум'ятті, провела її на кухню. Зробивши чай, Джессіка приготувалася слухати, як минуло побачення.

Камілла розповіла все: про їхню розмову, про поцілунок і свої переживання. Джессіка переконала її, що не кожна людина готова говорити про наболіле. І якщо Зак їй подобається, варто дати йому можливість розкритися перед нею. Заспокоєна, Камілла погодилася з подругою і вже у своїй спальні, спостерігаючи з вікна за неоновою вивіскою, зрозуміла, що відчуває безмірне щастя та задоволення від зустрічі із Заком.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.