Лабети ворога

Ворон показував дорогу, Айрін летіла за ним та молилася, щоб капище, до якого вони поспішали, було саме те. Рамман завів її від міста на північ, де між гірським хребтом і невеликим селом простягався хвойний ліс. На одній з його галявин дозорні ворони помітили свіжу криваву мітку. Їх зазвичай залишають сектанти для демона перед ритуалом.

– Ти впевнений, що вони не в печерах!? – перекрикуючи шум вітру, питала Айрін.

Рамман не відповів, навіть голови не повернув. Пташці було складно роздивитися потрібне місце в темряві. На якийсь час він завис, ніби вирішив змінити напрямок, а потім різко спікірував до верхівок сосен.

– Все-все, зрозуміла, дурних питань не задаю. Дякую, Раммане.

Ворони не помилились. На галявині, оточеній колючими голими кущами, стояв занехаяний склеп. Сосни тягли до нього жовте кострубате гілля. Лише сліпий не здогадається, що тут відбувається. Певно, місцеві жителі обходять цю місцину десятою дорогою, щоб не наштовхнутися на чаклунів або сектантів.

Айрін зачаїлася на високому дереві. Спостерігати за приготуваннями до ритуалу було не цікаво, дві темні постаті снували туди-сюди: розставляли смолоскипи, посипали галявину флуоресцентним порошком, закликали демона. Зазвичай, такою роботою займалися послушники чи служки. Під час дійства вони тиняються в стороні, підносячи чаші, чи подаючи ритуальні предмети. До них Айрін могла проявити співчуття та милосердя – їхні серця ще не впустили темряву, а тільки піддалися спокусі.

Навіть здалека чоловіки здавалися дужими й міцними, але все одно вони по-рабськи зігнули спини і відійшли на протилежний край галявини, коли між шорсткими стовбурами з’явилися три жреці в просторих червоних балахонах. Вони не йшли, а парили, тягнучи за собою облямовані стрічками і олов'яними шипами подоли. На їх лисих головах чорніли татуювання – зірка Алголь, оперезана змієм. Цей знак Айрін випалювала розпеченим залізом зі своєї спини. Краще страшний шрам, ніж огидна мітка.

Коли маги опинилися перед входом в склеп, вона зосередилася і витягла арбалет. Жерці виголосили свої чорні молитви в знак поваги тій тварюці, чию мерзенну сутність вони збиралися втілити на землі. Один з них змахнув рукою, і полум'я смолоскипів забарвилося в зелений колір. Вниз від гніту, кублячись і осідаючи, повалив густий дим. Лиса трійка взялася за руки, і протяжно заспівала. Служки, як по команді, розвернулися та втекли в гущавину. Айрін би теж не хотілося зіткнутися з голодним пекельним породженням.

Ще не знаючи, куди помістили душу Ієсавель, вона безшумно сплигнула з гілки і приземлилася за жрецями. Вони були дуже зайняті ритуальним співом, що загнав їх у транс. Занадто легко. Три постріли – і всі троє мовчки звалилися, як підкошені, розбиваючи черепи об кам'яні сходи проклятого склепу. Заговорені срібні наконечники зі ртутним напиленням жодного разу не підводили дівчину. Вона порпалася в їхніх глибоких кишенях, а трупи шипіли, тліли та обсипалися. Дівчина безжально топтала прах і тріпала тяжкі балахони, поки до її ніг не впав фіал зі світлою субстанцією. Слава Богам, корок щільно закривав отвір, втратити душу в такому місці – неприпустима помилка.

– Хайре шема! – привітався за склепом чоловік.

– Махре шема, – від хвилювання її голос став низьким і хрипким.

Вона підняла фіал, сховала його у внутрішню кишеню куртки і навпочіпки перемістилася до вологих дверей.

Звісно ж, впевнена відповідь Айрін не задовольнила демонопоклонника. Він, обережно ступаючи, обходив склеп з правого боку. Дівчина почула клацання зведеного курка і підняла свій арбалет. Противник, як і вона, ховав лице під маскою.

Тримаючи одне одного на мушці, вони вийшли на центр галявини. З густого диму вискочив служка і, бажаючи захистити старшого по клану, став між ними. Другий юнак з гучним криком, кинувся на неї ззаду. Вона підлетіла вгору і розгонистим ударом в ніс оглушила його. Демонів посіпака кілька разів вистрілив в неї, але безрезультатно – амулет спрацював, зробивши її непробивною мішенню. Він опустив зброю і сів навпочіпки, а перший служка зняв з поясу аркан та почав його розкручувати. Айрін це дуже не сподобалося – мотузка у здорованя була із самонавідним закляттям. Коли вона втікала з лігва вперше, то була піймана саме таким.

Імла густішала, все щільніше і щільніше затягуючи галявину. Дівчина позадкувала за димлячий факел та ледь не потрапила в пащу мертвої гончої. Ось чому старшому захотілося поприсідати. Пси оточили склеп на його заклик. Їй довелося розвернутися обличчям до дохлої тварини, і цього зволікання вистачило, щоб служка накинув на неї аркан. Мотузка боляче стягнула руки та груди дівчини, вона впустила арбалет і сіпнулася. Здоровань навіть з місця не зрушив. Краєм ока Айрін помітила приголомшеного служку. Він, розсовуючи руками щільні зелені клуби, пер на неї. «Треба ж, здогадався не кричати», – дівчина посміхнулася, зігнулася і прошепотіла:

– Ісфаре, – в її лівій руці слабо замерехтіла крижана сфера.

Вона кинула снаряд під ноги першому, змусивши його заволати від болю. Здерті клапоті шкіри з ошматтям від чобіт обтраскали її рукав.

Другий зрозумів, що з напарником недобре та сильно смикнув мотузку, поваливши і протягнувши дівчину між деревами по сосновим голкам. Десь над вухом Айрін гарчала гонча, ще одна вхопила її за каптур і відірвала шматок тканини. Цього було мало псам, вони відчули хвилювання дівчини, але демонопоклонник коротким свистом приборкав їх. «Хоче сам прикінчити», – вирішила вона, та підкорятися не збиралась.

– Знепритомнів, – знизав плечима служка.

Він підійшов, посвітив над нею факелом і пару раз штовхнув ногою у живіт.

– Тягни сюди, тільки обережно. Та не волочи, а неси, – бурчав старший. – Роздереш йому мармизу, і спробуй потім розбери, хто це.

Здоровань вхопив її за грудки і закинув на плече. Слухняно, як в'ючний мул, він поніс дівчину в ліс за демонопоклонником. Неподалік від них бігла зграйка гончих.

Айрін спробувала звести якомога ближче кисті рук, але заважала мотузка, та й служка міг зрозуміти, що вона при тямі. Рамман не чув її звернення. Мабуть, сектанти встановили пастки для подібних сигналів. У неї був вибір: спробувати вирватися зараз, або почекати, поки її донесуть і зорієнтуватися на місці, або... Або витратити чимало енергії. Зате, якщо вийде, то скоро вона буде в храмі, проводжатиме Ісу крізь тонкі світи.

Як тільки верхівки сосен заскрипіли від вітру, дівчина одразу ж звернулася до нього.

– Віннен торн, віннен торн, віннен торн, – шепотіла вона, поспішаючи закликати смерч раніше, ніж здоровань її почує.

Дохлі собаки, жалібно скиглячи, збилися в купу та пробігли повз них до господаря. Айрін не припиняла читати заклинання, намагаючись чітко вимовляти слова. Вона вже відчувала холодні швидкі пориви, що долітали зверху до їх маленької компанії.

– Ронан, кинь його, – старший закрутився на місці, щоб вгадати, звідки чекати стихійне лихо. – Цей паскудник чаклує, поки ми люб'язно доставляємо його в наш барліг.

Служка жбурнув дівчину на землю і навис над нею, уважно вдивляючись її в обличчя. Вона зморщилася від удару, але продовжувала шепотіти, швидше і швидше, відчуваючи тремтіння землі та вібрацію дерев. Зрозумівши, що смерч на підході, Айрін відкрила очі, і грубо, низьким голосом випалила:

– Чого вирячився? Біжи, бо знесе до біса! – вона повернулася на бік, і, нарешті, звела кисті рук.

Від несподіванки здоровань відсахнувся назад. Було кумедно спостерігати, як пси кинулися в розсипну, демонопоклонник обернувся на спори та чкурнув під землю, а бідний Ронан, обхопивши голову руками, розгублено застиг на місці біля згасаючого факела. Вона рвонула вгору, звільняючись в польоті від аркана. На неї, з пронизливим свистом, затягуючи все на своєму шляху, нісся повітряний вихор. Він був ближче, ніж здавалося, і сильніше, ніж їй хотілось.

Раптово, загроза для двох сектантів перетворилася в справжню катастрофу для найближчого села. Селеста не раз попереджала – зі стихією треба працювати, тільки перебуваючи в стані гармонії і спокою. Вона рвучко підняла руки та відлетіла далі від невблаганного торнадо. З такою силою впоратися дуже складно, єдиний вихід – це направити грозову хмару з вихором в гори. Величним скелям не звикати до примхливих вітрів.

Дівчина прокладала «коридор» для смерчу, штовхаючи його вбік гірського хребта. Повільно, зі страшним гулом, вихор міняв траєкторію. А увійшовши в торований простір, він помчав до скель, все далі і далі, зникаючи на ходу.

Проводжаючи поглядом величезну борозну, залишену смерчем, Айрін плавно опустилася на землю. Вона вся змокла від холодного поту, маска вкрилася тонким шаром інію. Певно, сьогодні їй добряче перепаде від старших магів клану, та й в магістраті навряд чи зрадіють подібній витівці. Тільки, це все пусте, порівняно з тим, що душа маленької Іси у неї.

«Раммане, ти мене чуєш? У мене вийшло. Вийшло!» – вона широко посміхнулася під маскою, дивлячись в чисте зоряне небо.

– Молодець, молодець, – весь цей час сектант стояв за кілька кроків позаду неї. – Люблю, коли жертва чинить опір.

Не обертаючись, вона побігла вперед. Не можна розслаблятися завчасно. Про це Селеста теж часто говорила. Раммана вона не дочекається, доведеться вибиратися з лісу самій, з демонопоклонником на хвості.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.