Кава і круасани

Світало. Сонце майже повністю було заховане за важкими осінніми хмарами, але його промені час від часу пробивалися крізь невеликі щілини та яскраво відбивалися від чистої поверхні ставка, блікували прямо у вікно, намагаючись продертися крізь опущені жалюзі.

Богдана поки що не хотіла сонця. Їй було достатньо пари увімкнених люмінесцентних ламп, що знаходилися у підвісній стелі. Дівчина якраз допікала свіжу порцію круасанів, в той час як її молодша сестра Романа готувала зал до того, аби приймати відвідувачів. Ось коли пройде перша хвиля відвідувачів, тоді можна буде сісти десь за вільний столик, та викурити свій другий за день стік iQos.

Вони відкрили кафе торік. Богдана займалася випічкою. Круасани, пиріжки, тортики та багато інших смаколиків. Із восьмої години ранку і до третьої по обіді, можна було завітати в "Круасан від Б до Р", щоб поснідати чи пообідати теплою свіжою випічкою та випити смачної кави.

Сестри винаймали невелике кутове приміщення у нещодавно збудованій багатоповерхівці на березі штучного ставка. За рік, що минув, вони встигли знайти уже своїх постійних клієнтів. Більшість з них мешкали у цьому ж будинку. Дівчата уже знали, які їх смаки, тому вранці в першу чергу слід було підготувати перший десяток круасанів. Два з яблучним джемом, для симпатичних близнючок Лізи та Лади, яким було байдуже на те, що у них онлайн навчання, вони спускалися спочатку випити кави та з'їсти по круасану. Якщо ніхто не стояв під дверима рівно о восьмій, то дівчата через десять хвилин уже забігали у кафе, та сідали за свій столик біля вікна, на який з самого ранку Романа завжди ставила табличку "Зарезервовано", щоб ніхто більше не зайняв їх місце. А уже за дві хвилини їх улюблені круасани та два стаканчика апельсинового еспресо уже стояли на столі. Романа навіть якось сказала, що вони надто нетипові близнючки. Їдять вся те ж саме, ззовні такі, що відрізнити їх можна лише по нашивках з іменами, що їх пришиває мама на речі. На цю тему Романа придумала: "Мені просто цікаво, у них ліжка теж підписані?" та "Як ти гадаєш, я сьогодні не наплутала з замовленням?". Зазвичай це викликало тихеньке хіхікання, який повільно переходив у гомеричний регіт, коли до їх історії додавалися їх можливі залицяльники.

— Тоді їм таки доведеться зробити татуювання зі своїми іменами, — сказала якось Богдана.

— На лобі? — запитала Романа.

— Ага. І на лобку.

— На лобі своє, а на лобку сестри?

Здається, що їх сміх тоді чули навіть у літаках, що пролітали десь там високо в небі.

Після них зазвичай заходив Єгор, щоб узяти собі американо з молоком та круасан з вишневим джемом, а своїй вагітній дружині полуничне айс лате та круасан з полуничним джемом. Окрім того, у них нині гостюють її батьки, а вони люблять все з шоколадом, тож сьогодні ще додалося додатково два круасани з шоколадом та два стаканчика гарячого шоколаду. Також, на всякий випадок, Богдана готувала пиріжок з полуницею, а також чізкейк із полуничним желе. Якщо їх не купував Єгор, то, пізніше, все розкуповували випадкові відвідувачі.

А після дев'ятої до них підходив Троян. Симпатичний хлопчина з сусіднього села, що працював прибиральником території. Його улюблений круасан з фісташковою начинкою був завжди в наявності та разом з капучіно діставався хлопцю безкоштовно. А за це він допомагав їм прибирати кафе. Йому було двадцять, і він навчався на заочному відділенні в університеті, на фізика. Романа якось сказала, що він цікаво розповідає про фізику, але дівчину такими розмовами він в ліжко не затягне. Навіть вона, на той час півроку без хлопця, не почала спокушатися на такі розмови. Але Богдана підозрювала, що старша за нього на сім років дівчина Трояна просто не цікавила, тому він і не заводив з нею ніяких бесід на інші теми.

Також вранці зазвичай заходять Олімпія, впевнена у собі жінка, яка виглядає лідером у їх компанії та двадцятисемирічна Оксана з семимісячним Семом. Вони теж зазвичай беруть круасани з шоколадом, рідше з горіховим кремом. І американо без цукру.

Богдані здавалося, що вони живуть, як пара, хоча на людях все ж намагаються тримати дистанцію. Але те, як Олімпія завжди намагається бути ближче до своєї подруги, було промовистим.

Сьогодні вони теж спустилися вранці близько десятої. Хмари давно відступили, сонце яскраво світило, а температура була плюс вісімнадцять за Цельсієм. Ранок видався теплим, тож Олімпія вийшла широкому чорному платті, з довгим рукавом, що дозволяло приховати декілька зайвих кілограмів на животі, та підкреслити великі груди, і взула чорні кросівки. Оксана ж обрала сині кеди, джинсовий костюм та свою бежеву блузку, для мам, що годують грудьми. Вони зайшли в середину, якраз після того як Троян вийшов, попрощавшись з Романою. Хлопець мав ще десь підключитися до онлайну в університеті, тому сьогодні він не дуже довго розповідав баристі про наноструктури.

Доки у закладі не було інших гостей, то Романа сіла поруч з Олімпією та Оксаною, щоб просто поговорити. Богдана не могла так легко підходити до чужих людей. Напевно, тому вона працювала сама на кухні, в той час як сестра балакала з відвідувачами. Ось так, коли Ліза та Лада були такі схожі, вони з сестрою радше доповнювали одна одну. Проте Богдана іноді все ж виходила з кухні, коли їй хотілося подихати свіжим повітрям і погрітися трішки не біля плити, а під променями сонця.

Сьогодні вона вийшла якраз, коли дівчата втрьох сиділи і пили каву. Богдана підійшла до них та привіталася.

— Сідай до нас, — запросила її сестра

— Гарне кафе тут, — сказала Олімпія, роздивляючись їх інтер'єр у французькому стилі. — Мені нагадує Париж. Потрібно нам буде якось туди з'їздити, коли ми вирішимо питання з тим гівнюком.

— Я не впевнена, що це безпечно для Семмі, — засумнівалася Оксана.

— Та годі тобі боятися. Ти і так все життя прожила в страху. А тут тобі немає чого боятися. Пам'ятаєш, що казала тобі твоя психологиня? Кажи собі постійно, що ти цього заслуговуєш. Це твоє життя, в кінці то кінців. Дівчата, ну скажіть їй.

— Так, — підтвердила Романа. — Якщо не жити для себе, то який сенс жити взагалі?

— Для нього, — відповіла Оксана.

— Як думаєш, якою він хоче бачити свою матір? Щасливою чи нещасною? — запитала Романа, і Олімпія одразу ж її підтримала.

— От бачиш. Вона ж десь твого віку, а живе для себе, має кафешку, була десь по світу. А ти за все життя що окрім свого Слов'янська бачила?

Богдана хотіла якось заступитися за Оксану. Ця жінка, із непростою долею, викликала у неї симпатію. Але вона не знала, що слід казати в таких випадках, тому вирішила просто перевести тему.

— Скільки йому? — запитала вона, вказуючи а дитину, що мирно спала у візочку.

— Сьогодні виповнилося сім місяців, — зі щирою вдячністю відповіла Оксана, чим дуже здивувала Богдану.

— Я вийду покурити, — сказала Олімпія, встаючи зі стільця

— Я теж вийду, — погодилася Романа.

Богдана також хотіла піти, але їй було шкода залишати цю дівчину з дитиною самих. Взагалі, відчуття жалю, це те, що заважало їй спілкуватися з іншими людьми. Одного разу їй так було жаль хлопця, який залицявся до неї, що вони ледь не побралися. Хлопець зробив їй пропозицію, але жінка все ж набралася сміливості і сказала йому, що не впевнена, чи правильно вони все роблять. Богдана на пару з Романою навіть випили увечері дві пляшки білого вина, хоча, зазвичай, намагалася щоб паління було їх єдиною поганою звичкою. А сестра ще тоді довго сміялася з фрази, якою її сповістили про цю подію: " Він зробив мені пропозицію, але я дала йому гарбуза".

Так сталося, що коли вона звільнилася від свого жалю, то одразу прожила один із найщасливіших вечорів у її житті.

Сьогодні ж, ось це відчуття жалю, не дозволило їй піти і викурити такий бажаний фіолетовий стік. Вони з Оксаною просто дивилися одна на одну, наче налаштовуючи зв'язок, що буде доступний тільки їм.

Романа заглянула в приміщення, щоб повідомити, що вони з Олімпією поїдуть в "Сільпо", щоб купити продукти на завтра, а не чекати закінчення робочого дня.

— Все одно в найближчу годину ніхто не зайде, — сказала вона, та повернула табличку надписом "Зачинено" до вулиці.

Від цих звуків прокинувся малий Самійлик, тож Оксана швидко узяла його на руки та приклала до грудей. І після цього вона почала говорити.

— Я думала, він буде спати трішки довше. Вночі я просто не знаю, як сусіди це витримують. Він цілу ніч плакав. Олімпія спала. Вона завжди спить так, що навіть якщо тут танки будуть їздити і стріляти, вона не прокинеться. А я ходила з ним по хаті туди-сюди до шостої ранку. Вранці він задрімав і я задрімала також. Але ж Оля хоче, щоб ми вранці разом пили каву. А вона для мене стільки всього робить. Не можу їй відмовити. Не маю морального права.

Сем наївся та знову задрімав. Оксана обережно поклала його у візок, пристібнула паски, після цього заховала груди та заплакала. Богдана пересіла на сусідній стілець, та обійняла молоду маму, від чого та залилася сльозами ще дужче, просто влігшись на її плече. Коли дівчина виплакалася, то підняла очі на Богдану. Вона була гарною. Молода, з досить ніжними рисами обличчя, невеличким кирпатим носом та великими сірими очима. А довге світле волосся, яке було заплетене в косу, робило її більше схожою на янгола, ніж на людину.

Невідомо, хто із них перший захотів поцілунку. Їх губи та язички спочатку ніжно, а згодом і дуже пристрасно злилися у своєму чуттєвому танці.

— Вибач, — сказала Оксана, коли вони закінчили цілуватися.

— Нема за що. Це було дуже приємно.

— Мені теж. Давай тоді повторимо? Але не тут.

— Ходімо тоді на кухню. Там тепло.

Богдана встала і закрила двері. Потім повернулася за Оксаною, взяла її за руку та вони разом повезли перед собою візочок з маленьким Семом. Як тільки вони зайшли на кухню, Оксана поставила візок на гальма, і сама обійняла Богдану, обережно рукою торкаючись її сідниць, та цілуючи у щічку.

Після обіду, коли Богдана уже закривала кафе, Оксана спустилася до неї з візком та юним Самійликом, що з цікавістю розглядав усе довкола.

— Олімпія поїхала оформляти якісь документи з приводу купівлі цієї квартири. То я вирішила попросити тебе прогулятися з нами, якщо ти не проти.

Богдана дивилася на цю усміхнену дівчину в червоному кардигані, чорних стрейчевих штанах та кедах і відчувала щось нове для себе. Вона не думала, чи правильним був їхній секс на кухні, тому що вважала, що немає нічого неправильного у тому, що хочуть двоє людей і що стається без примусу. Було відчуття, що Олімпія не просто так носиться з Оксаною, і що вона не захоче її відпускати.

— Ходімо до мене, — запропонувала жінка. — Я живу через дві зупинки звідси. Пригощу тебе чаєм.

— Ходімо. Гарна погода. Крім того, я давно не гуляла з людиною, яка мені подобається.

Доки вони йшли, Богдана думала чи правильно буде, узяти її тут за руку. До цього іноді вони з Романою ходили тримаючись за руки, а іноді навіть ведучи одна одну попід руки, але ж вони сестри. А тут щось інше. Щось, що змушувало жінку тремтіти, згадуючи як ця дівчина сиділа на столику у кухні з розсунутими а різні сторони ногами, а Богдана згадувала, як їй колись робив кунілінгус той, за кого вона ледь не вийшла заміж.

— Я усе життя прожила у Слов'янську, — заговорила Оксана. Максимум, ще двічі чи тричі в житті мене тато привозив у Дніпро. А коли я зустріла Андрія, то взагалі сиділа майже весь час вдома. Але його на початку війни убили.

— Співчуваю.

— Ні, не потрібно співчуття. Він був мразотою, що тримала мене в рабстві. Я тоді цього не до кінця розуміла. Але так і є. Я боялася його тоді, і до сих пір, якщо чесно, боюся, що насправді він живий. Але мені не жаль.

Погляд дівчини був впевнений, навіть трішки злий. Богдані здавалося, що якби вони зайнялися сексом зараз, це було би не так ніжно, як на кухні її кафешки, а пристрасно, і, можливо, навіть трішки грубо.

— Ні, я не боюся його фізично. Він мене рідко бив. Але він завжди все знав про мене, все контролював. Я не могла і кроку ступити без його дозволу. А ще він був зрадником. Він зраджував мені, і я це знаю. Але я не могла покарати його за це. Боялася. Він з поліції, казав, що знайде мене, де б я не ховалася. А потім завагітніла. Я не хотіла дитини, чесно, і, напевно, презервативи, це єдине, на чому я наполягала. Але якось ми цим зайнялися без, і нічого не сталося. Після цього було ще декілька разів, коли нічого не ставалося, проте на десяту річницю наших відносин я таки завагітніла. А потім якось, коли я уже виходила з підвалу, готуючись ось-ось народити, то мені зателефонували, і призначили розмову. Прийшов якийсь начальник, почали розпитувати про Андрія те да се. А в кінці кінців виявилося, що його заарештували, коли він відправляв москалям координати наших військових, що були у місті. Я їм сказала, що ніколи нічого не знала про це, і це правда. І тоді я вирішила поїхати звідти. Знаєш, наче відпустило те, що сильно-сильно тримало. Я приїхала в Дніпро. І там мене зустріла Олімпія. Вона якраз керувала, як завжди вона це робить, волонтерським центром. Але на наступний день уже взяла мене бо себе.

І знаєш, я знову наступила на ті ж самі граблі. Якщо перший раз це було із страху, то тепер із вдячності. Спочатку я думала, ну нічого страшного, вона ж мені так допомогла. Я не знала, що робити. Взагалі не знала нічого. Олімпія мене забрала до себе. Я народжувала у такому дорогому пологовому, що навіть уявити собі не могла. А потім вона все купила для малого і для мене, адже я приїхала навіть не взявши ніяких дитячих речей. От дурна. А потім, що такого, що вона хоче лягти спати зі мною? Нехай лягає. Ось вона вже бере мою руку і ставить собі між ноги, в той час, коли я годую Сема.

А потім пропонує переїхати в інше місто, де ми можемо почати своє спільне майбутнє. І я така думаю, звісно, що так. Я буду робити все, що ти захочеш, адже ти мені допомогла.

Але сьогодні я зустріла тебе, і все...

Оксана зупинила візок, вийняла звідти Сема та узяла його на руки.

— Нам на який поверх, — запитала вона.

— На перший.

— Це добре. Менше часу на дорогу, більше для того, щоб побути разом.

Богдана поцілувала дівчину у ліву щоку, узяла візочок і вони разом зайшли у під'їзд.