"Пробудження"

«З темряви ми прийшли в темряву і підемо. А тепер прокинься!» - останні слова жінки, ніби голки, вп’ялися в розум чоловіка. Тіло сіпнулося так, ніби його вдарило струмом - і це остаточно змусило його прокинутися. Темрява зустріла пробудженого і прийняла в свої обійми, сіючи тривогу його нутром.

В голові лунали питання: «Хто я? Де я? Чому я тут?» - але це були марні питання на які відповісти в порожній кімнаті ніхто не міг. З таким же успіхом можна було б вимагати у стін відповіді  на те, який сенс їх життя.

Чоловік підвівся. Його спина була в чомусь липкому та вологому, що викликало в нього огиду. Але бажання покинути темряву було сильнішим, тому він перейшов до найкращого способу, з якого починається будь-який пошук виходу.

− Агов! Є тут хто? − тиша була промовистішою за будь-якого оратора. Але не достатньо, аби пробуджений мовчки почав шукати вихід. − Прошу, я не знаю де я! Хто не будь!

Коли стало зрозуміло, що ніхто не відповість чоловік перейшов до іншого методу пошуку виходу −  навпомацки. Мінус цього методу полягав у тому, що коли прокидаєшся в цілковитій темряві, лежачи в чомусь вогкому і липкому, мов слиз, а в кімнаті відчутній неприємний металічний запах, схожий на кров − можна, як мінімум, поранити пальчик. В найгіршому випадку померти в жахливих муках.

Пробудженому пощастило, він натрапив на холодну стіну, яка була вкрита тією ж субстанцією, що і підлога. Він вирішив понюхати руки, від чого ледь не виблював усе, що мав у своєму шлунку. Це точно була кров. На щастя, він вчасно стримався і проковтнув усе назад, в роті лишився неприємний кислотний післясмак.

Не дивлячись ні на що чоловік продовжив пошук виходу і йому через деякий час пощастило натрапити на двері. Він досить швидко намацав ручку та потягнув її вниз. Замок клацнув і двері зі скрипом відійшли вперед. Кімната була осяяла сріблястим місячним сяйвом.

Від побаченого його знудило.

Це був би звичайний шкільний клас, але в ньому відбулася страшна бійня. Кров була усюди: на підлозі, на стелі, на стінах, на дошці. Парти були розкидані навколо, старі підручники просякнуті кров’ю хаотично лежали на підлозі.

− Боже, що ж тут сталося? − ще одне запитання без відповіді. Увагу пробудженого дуже швидко привернула дивна річ, яку спочатку він не помітив. Вікна були ідеально чистими, а скло настільки прозорим, що могло здатися воно відсутнє взагалі. Також під вікнами він побачив декілька стільців, які були ідеально розрізані навпіл, але лежала тільки одна їх частина. Підійшовши ближче до вікна і глянувши вниз, він побачив інші їх частини.

З вікна можна було розгледіти дитячий майданчик, який ніби прийшов з іншого часу, спаплюжений іржею та забутий. Гойдалки погойдувалися під легеньким подихом вітру, незмащені вони створювали неприємний та моторошний звук. Чоловік звернув увагу на високу цегляну стіну, зверху над якою був колючий дріт, а на ньому якесь тіло. Від жаху чоловік відскочив від вікна, перечепився через парту і впав. Гуркіт розлетівся коридором, привернувши увагу того, чиєї уваги краще було б не привертати.

Чоловік підвівся, кривлячись від того, що тепер був весь в крові. Але зовсім скоро його обличчя застигло від жаху.

Бліда істота, бо людиною це було важко назвати, з нереалістично худим тілом, відсутніми статевими ознаками, ввійшла в клас. Її непропорційно довгі руки з гострими та дуже довгими кігтями, які ближчали під місячним сяйвом, вселяли жах. Адреналін у крові штовхнув тіло пробудженого до дії.

Тим часом монстр застиг на місці. Він не мав очей, на місці носа було тільки два невеличких отвори, з яких лунало переривчасте дихання,  рот був зашитий товстими чорними нитками. Але все рівно, здавалося, ніби воно спостерігає за діями своєї жертви.

Чоловік вхопив найближчий стілець. Йому здавалося, що краще стрибати з другого поверху, ніж намагатися якось ухилятися від ударів цієї істоти в такому невеликому приміщенні.

Дзвін скла розійшовся кімнатою. Пробуджений впав на коліна, коли за якусь мить вікно відновилося, ідеально розрізавши стілець. Одна частина з гуркутом упала на підлогу. Нещасний обернувся назад, розуміючи, що вихід йому закриває істота і порятунку немає.

Нитки на роті в монстра почалися рватися одна за одною. Коли остання нитка тріснула, монстр сказав, хриплим, сповненим болю, жіночим голосом:

− Я… не хочу… цього!

Після чого бліда постать кинулася в бік пробудженого. Знадобилася лише мить, аби відділити голову чоловіка від тіла. За мить, перш ніж його розум поринув у темряву, замість страшного монстра він побачив жінку в довгому білому платті. Вона плакала.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.