Зміст
  • Сестри
  • Сестри

    Довгий хвіст евакуаційного потяга нервово вистукував путь на захід. Заповнений вщент ще в Києві вагон відчинявся на черговій станції, і натовп пасажирів всотував нових біженців разом із дітьми, песиками і наплічниками.

    — Я не буду сідати! — в приглушеному світлі різкий вигук прокотився над покрученими на підлозі силуетами і повернувся до хазяйки. — Ми ж з квитками!

    Тендітна Аллочка в компанії сестри і чоловіка ледь втиснулася в поїзд. Здавалось, квитки люди купували вже у минулому житті.

    — Ну-ну, — примирливо мимрив Семен до смішного схожий одразу на трьох богатирів. Він звично зіщулився в обмеженому просторі, тримаючи не меншого розміру рожеву валізу. Її він і запропонував дружині в якості стільця.

    — Ти нічого не зробиш?! — шипіла жінка.

    — Пасажири, всім треба їхати, давайте поважати одне одного, — на диво спокійна серед метушні провідниця навіть посміхалась. — Хочете чаю, сьогодні безкоштовно?

    — Та ні, дякуємо, — Аллочка нарешті всілася.

    Її сестра мовчки примостилась десь на краєчку полиці, закрила очі і заклякла. Семен притулився до поруччя і поринув у смартфон. Нескінченні пікселі Google Map зеленіли лісами і прокладали шлях українськими Карпатами як і до війни. Чоловік поривчасто, наче потай, вивчав тоненьку смужку десь поряд з державним кордоном і миттєво прикладав телефон екраном до грудей, коли хтось опинявся поруч. В таких умовах найпростіші справи пасажирів — випити чаю, сходити в туалет, потеревенити із працівниками залізниці — ставали неабиякою пригодою. Особливо для малечі. Рухомі гори людей, що спали на валізах просто в проході, скидались на велетнів. Веселі кілька ярусні сендвічі з малих, яких вкладали на полиці по троє-четверо, приглушено гомоніли і пирхали. Аллочка нервово сіпалась і відверталась до темного вікна, пропускаючи пасажирів коридором.

    — Алло, прокидайся, — Семен тихенько торкнувся дружини. — Виходимо скоро.

    — Ну куди ти мене тяяянеш, — Алочка клекотала сполоханим птахом. Випросталась, струсила уявні порошинки з пальта і попрямувала до виходу, переступаючи лелечиними ногами через клунки і людей. — Елю, прокидайся!

    Семен потягнув лакований кофер за дружиною, всим тілом і видом вибачаючись за свої рухи.

    — Сестро, виходимо, бач, глупа ніч, — Алочка бубоніла до блідої сестри. — Все він… Семен, хай йому…

    Еля прибрала з колін важкий наплічник і потерла поперек. Вагітність проходила добре, але довга дорога давалась взнаки.

    — Ну чого ти комизишся, — шепотіла Еля. — Він піклується про тебе.

    — Ой, та він як та квочка! От твій Роман — герой, в ТрО, а цей…

    — Ромка-то молодець… А мені народжувати за місяць, — голос Елі захлинувся сльозами. — Самій, на чужині!

    На якусь мить Алочка, здавалось, опанувала своє роздратування, дбайливо накинула сестрі куртку на плечі.

    — Дивись-но, наплічника її не забудь! — рикнула Семену. І їхні постаті розтанули в тьмяному світлі прикордонного полустанку.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.