Острів розбійників

Скажений Пол тим часом знову притис дівчину до себе, та щось тихо прошепотів їй на вухо. Меделін скривилася від вочевидь хтивого жарту лиходія, та не пручалась.

— Так, що з цими робити, — вигукнув хтось з натовпу, вказавши на Артура з Семом.

— Вони нам ще потрібні, тому поки живі, — неохоче відірвався від дівчини ватажок

— Ти змусив нас витратити забагато часу, — звернувся до Артура капітан, — та ти непогано керуєш судном, і маєш допомогти нам в одній справі. Мене цікавлять кілько кораблів, які мають за деякий час зайти до Кейптауну. Я маю дізнатись їх подальший шлях. Якщо допоможеш нам їх захопити, висадимо тебе та твоїх товаришів на берег. Тільки не намагайся нас зрадити!

— Так просто відпустити? — вигукнув Картер.

— Ми кілька днів витратили, щоб його спіймати, — також обурився височенний лисий пірат, з глибоким шрамом на пів щоки.

— За це відповість!

— Хоч трохи повеселитися!

— Треба запрягти їх!

— Гаразд, тільки щоб не так, як минулого разу. Той гордовитий капітан так і не встиг розповісти про шлях іспанського каравану. А там було чим поласувати!

— Чи ми нового штурмана не знайдемо?

— Ось тебе Олівер Баракуда і призначимо, якщо сконає. Тільки спробуй на мілину корабель посадити!

Баракуда, огрядний чоловік, низького зросту, замовк, після цих слів. І лише зле вишкірився в бік Артура.

— І цього пройдисвіта з команди щура Роджерса разом з ним! — вигукнув лисий здоровань.

Капітан не довго сперечався з підлеглими та спопеливши поглядом Сема, який намагався щось заперечити, наказав:

— Відведіть цих двох, і ще когось з їх команди, байдуже кого, їм на допомогу, — зневажливо промовив ватажок.

Усі дружньо зареготали. Під свист і лайку хлопців вивели на невеличкий майданчик неподалік берегу.

— Ти щось розумієш? — спитав Артур Сема.

— Зараз побачиш, якщо це те, про що я думаю.

— Стулили пельки! — вигукнув Картер, і направив пістоль в їх бік. Потім прицілився... І ніби приготувався стріляти, та потім вигукнув:

— Бах! — і зареготав немов оскаженілий. Натовп засвистів, та той жестом наказав замовкнути.

Через кілька хвилин до них привели ще одного бранця. Чоловіка з їхньої команди, Майка Уолсона. Він не розумів, що коїться, лише перелякано дивився навкруги.

Тут почувся якийсь дивний грюкіт. На майданчик викотили невеличкий візок, на якому сидів ватажок разом з Меделін. Візок мав закруглені крила з тонкими кінцями, що додавало йому витонченості, навіть якогось стилю. Сидіння та стійки виготовлені з міцного дерева та декоровані вишуканою оббивкою з коштовної тканини. Великі колеса з дерева та металевими спицями.

— Він називає цей віз каретою, і змушує катати, — ледь чутно пояснив Сем.

Цього разу його ніхто не почув. Бранців швидко зв’язали міцною мотузкою, інший кінець якої прикріпили до візка.

— Містере Еванс, чи як вас там, — звернувся ватажок до Артура.

— Так, — видавив з себе Артур.

— Чув, що ви шляхетної крові, та ще й багатій.

— Шляхетного, але моя родина збідніла. Я не багатший за більшість матросів в моїй команді, — щиро відповів Артур, сподіваючись, що мова піде про викуп.

Та він сильно помилявся щодо цього.

— Не знаю збіднів ти чи ні, — з ще більшою огидою, ніж до того промовив Скажений Пол, — але ви кляті вельможі вважаєте себе краще за інших! Живите в палацах, їздите на дорогих каретах! Ви влаштовуєте бали та звані вечері! Витрачаєте на свої забаганки більше ніж звичайна людина за рік! Один багатій батогом забив мого брата до пів смерті та ледь не покалічив мене в дитинстві, лиш за те, що ми не встигли вчасно відійти від його карети! Вважаєш це справедливо? Та чим я гірше за тих пихатих серів! Ось і ця красуня, — вказав він на Меделін, що мовчки сиділа поряд, — віддає перевагу якомусь самозакоханому індику, аніж мені. А дарма, чим я не знатний багатій! Ану везіть мене, швидко! — вигукнув він бранцям та вистрелив.

Куля пролетіла коло ніг Артура, але не зачепила.

— Швидше! — волав Пол немов навіжений.

Артур відчув болючий удар батога.

Вони утрьох ледь зрушили з місця віз, та ватажок не заспокоювався. Розмахував батогом, який завдавав болючих ударів хлопцям, та палив з пістолів в пісок коло ніг.

Пірати, які обступили бранців реготали та вигукували образи та прокльони.

Скажений Пол наказував бранцям далі тягнути віз, та зле реготав. Меделін благала не знущатися з них, та це тільки сильніше обурювало його. Він ще кілька разів вистрілив їм під ноги, і на цей раз зачепив Майка. Той застогнав, присів на землю, тримаючись за поранену ногу.

— Вставай, ми ще не закінчили! — гримнув на нього капітан.

— Ну як тобі? — спокійніше звернувся він до Меделін, — я для тебе все ще розбійник та волоцюга, чи вже шановний сер? Кажи швидко!

— Сер...Ви шановний сер, — ледь чутно промовила дівчина.

— Що ти там шепочеш? Не чую!

— Ви шляхетна людина, сер, — повторила дівчина.

— Голосніше! Нехай усі чують хто я!

— Ви шляхетна та знатна людина, сер! — майже вигукнула вона, хоча понад усе бажала плюнути йому в обличчя.

— Добре, раз так! — задоволено всміхнувся ватажок, — я зі своєю дамою залишу нашу вечірку. Можете розв’язати цих телепнів.

Артур з Семом ледь тримались на ногах, коли їх нарешті розв’язали. Біль від глибоких подряпин заважав рухатись. А їм ще довелося майже нести пораненого товариша, який кілька разів втрачав свідомість. На щастя Сем вмів перев’язувати рани. Артур з жалем дивився в бік будинку Скаженого Пола, куди той повів Меделін. Ще коли вони сиділи за столом, та уважно дивилась на нього, можливо навіть впізнала, тільки не видала цього.

Артур сидів в бараці та не міг заснути. Майк стогнав, та і їм добряче дісталося. До них все ще доносились п’яні вигуки лиходіїв, які продовжували пиячити. Несподівано відчинився засув, і хтось зайшов до них. у тьмяному світлі смолоскипа він не відразу впізнав Меделін.

— Тихіше, — промовила вона, коди підійшла до нього, — цей п’яний живодер заснув та провалюється до ранку. Мені вдалося вийти непоміченою. Якщо він дізнається що ми знайомі вб’є тебе без вагань.