Демони Розумового Горища

Оголена, ти ними розіп’ята.

Змарнілу, посадили на ланцюг.

І знов передарована вдесяте.

Невже вона тепер товар, не друг?

Я очі до небес здіймаю,

Там біг планет, галактик і світил

Тебе прийти в цей світ благаю.

Давно з пера пора струсити пил!

Вас там на торги виставляють.

Як їжу вживають, «Води!».

Вас замість прикрас надягають,

А я лиш благаю: «Прийди».

Та ось, колісниця з Парнасу,

Пригнав Аполлон ту красу.

Не купиш! Сама прийде з часом.

Купляти іди ковбасу.

Ти не шукай її в кутках кімнати.

Богинь не можна за хвоста піймать.

Вона дається раз, неначе мати.

І варто дар богів оберігать.

06.04.23