Козацтво та сучасність

На нашому світі є безліч людей, які втрачають своє життя через рутину, переживання, невдачі. Одним із таких був Остап Мар’янець — хлопець 20 років, який не зміг знайти своє покликання. Маючи лише середню освіту, він не міг обрати свій подальший шлях, не знав чого хоче від життя загалом. На цьому розпутті він досить серйозно заплутався в собі, хоч і був запальним хлоп’ягою, якого так просто не злякати. Ці внутрішні тривоги мучили його, не давали нормально спати. В один момент він помітив, що друзі від нього відвернулися, а батьки не розуміли його, давлячи ще більше на його слабке серце. "Я так не можу…" - подумав хлопець та, мучаючись, вирішив вчинити незворотнє — самогубство. Стоючи перед петлею, хлопець бачив через цю ж петлю все своє життя.

— Боже, дай мені спокійну смерть… — вимовив хлопець та, мучившись, покінчив із життям. З десятків тисяч богів його бажання почув один та вирішив чи то допомогти, чи то покарати за непробачливий гріх.

«Я тебе почув, колись і я був людиною яка помиляється. Сподіваюся що тобі сподобається нове життя, яке дам тобі я — Батько світової книги, як колись дав життя всій твоїй нації…" — вимовило невідоме Божество та зникло.

Остап чув кожне слово Божества та більше не відчував задушливого болю. Він помер з легкою усмішкою на обличчі та з божою допомогою опритомнів від відчуттів, які до цього йому були невідомі.

— Д-е… я? — ледве тихо вимовив хлопець без сил, лежачи у якійсь печері.

— А він мені й каже: «Іване, бісовий ти си…" — почув Остап сміх невідомих людей та розповідь одного з них.

Невідомі почули хлопця та одразу постали перед ним.

— Побратими, воно цокнуло чи в мене вже уява розігралася? — перед лицем хлопця опинився чоловік, років сорока-п’ятидесяти з досить знайомим обличчям.

— Та щось по цим кісткам і не скажеш, що воно живе, — цього разу він чув голос, але не бачив людини.

Хлопець помітив, що ще ані разу не кліпнув очима та не може цього зробити. «Я досить ослаб? Що це за люди?» — подумав Остап та спробував піднятися.

— Отож бо! А я казав, що воно живе! Допоможемо ж йому, браття! — видав один із чоловіків та троє невідомих схопили хлопця за руки та підняли із землі.

«Чого ж так важко?.. Навіть стояти нормально не можу», — хлопець не міг вимовити ані слова, тому лише тримав думки в себе в голові та мучився від питань, які хотів задати.

— Панотче, він точно живий? — невідомий почав клацати перед очима хлопця.

— Братчику, а ну тихіше! Скелетику, говорити можеш? — Остап, здивований таким звертанням, почав роздивлятися свої руки та ноги.

Хлопчину охопив жах, дійсно, руки його були кістками, ноги теж. Він не відчував свого обличчя від дотику кісточками пальців.

— Роздивився себе? А тепер відповідай на моє запитання, — дуже серйозно продовжив чоловік. Остап навіть перестав думати про свої зміни та почав качати головою на питання.

— Та придурюється він! — вимовив досить молодий чоловік із вусами, який кліпав пальцями.

— Нумо хоч відрекомендуємося, може це наш нащадок! На Гетьманщині мене звали панотцем — Богданом Хмельницьким, — хлопець був дуже здивований, розуміючи що це «знайоме обличчя» дійсно належало козацькому гетьману. Хлопчина одразу звернув увагу на відсутність його правої руки.

— Я свою руку браттям заповідав відрізати та ворогів із нею кришити, а «нащадок» взагалі мою голову забрав! — зі сміхом казав безголовий чоловік. — Я — кошовий отаман України, Іван Сірко, — Остап бачив лише тіло без голови, яке махало руками, щоб привернути увагу. Хлопець не міг стримати емоцій через здивування від нових знайомих, але сил говорити не було.

— То ти свою руку заповідав, а хлопчина мою забрав! — сміючись вимовив Хмельницький.

— То ти не заважай іншим представлятися, ми тут ще наговоримося! — теж зі сміхом сказав Сірко.

— Дякую, побратими. Мене називали гетьманом Лівобережної України — Іваном Мазепою, — вимовив чоловік без ніг, який сидів на камені, поруч із хлопцем.

«Нічого собі…» — подумав хлопець, він не міг підібрати жодного слова до цієї ситуації.

— Панотці, тепер я… Мене звати Петро Роздайбіда, я був реєстровим козаком, — вимовив молодий чоловік без лівої руки.

«Вітаємо вас у світі номер 028»

Перед лицем хлопця з’явилася дивна синя голограма, на якій вимальовувся текст.

«Дорогий Остапе, я, твій Бог, дарував тобі нове життя. Використовуй його із сенсом! Тіло скелета я тобі дарував, бо ти не цінував своє ідеальне та незрівнянне тіло. Отак і роби людей за своїм образом та подобою… Так, у цьому світі є все, що ти, можливо, любиш — елементи гри. Тобто навички, характеристики, магія, зброя, дивовижні та небачені твоїм світом створіння… Отож, це фантастичний світ, де твоєю ціллю буде замолити гріх. Мені твої слізні вибачення не треба, тому твоя ціль така — підвищуй рівень, збирай нові частини тіла, збирай частини, які будуть краще. Кінцева ціль — зібрати своє неповторне тіло з різних частин досить цікавих людей. Ти вже міг познайомитися з новими помічниками — досить відомі люди, чи не так? Вони теж не дуже цінували своє тіло. Не для того я дав людині руку, щоб вона в неї взяла шаблю та почала вбивати! Отой без голови — взагалі пришелепкуватий, каже перед смертю: «руку відріжте, та з нею по битвах їдьте». Коротко кажучи, вони твої духи-помічники та твоє тіло складається з їхніх частин. Про це все тобі вже розповість система, викликати її ти зможеш, якщо подумаєш про слово «профіль». Загалом я тобі все розповів, цінуй своє життя, хай щастить.

~ Твій Бог»

— Що це за біса син був?! — неочікувано злісно вимовив Сірко.

— Сам ані чорта не зрозумів… Хлопче, Остапом звати тебе? — запитав Хмельницький, на що хлопчина кивнув черепом. — Тож виходить, що ти руки на себе наклав? — хлопець знов кивнув.

— … — усі козаки почали свердлити поглядом череп Остапа та зі злістю скалитися.

— Отакий слабкий у нас нащадок?! Не воїн, який загинув за своїх дітей, батьків, Гетьманщину, а безсилий самовбивця? Ох, не на таких нащадків я сподівався, коли бився за звільнення всього нашого народу від польської неволі… — зі злостю та смутком вимовив Хмельницький.

— Панотче, то давайте не будемо на хлоп’ягу тиснути. Оно, бачите, він своє покарання отримав уже, — з порозумінням сказав Петро, постукуючи пальцем по черепу хлопця.

— Гаразд, братчику, тут і я з тобою згоден! — вимовив безголовий Сірко. — Так, а ти, Остапе, знаєш як нам тут усе цікаво? За своє життя лише в полоні бували задля того, щоб світ побачити, а тепер без тебе й на 100 метрів не можемо з печери вийти! — зі сміхом видав отаман.

— Що там той Бог про «систему» з «профілем» казав? Нумо думай про неї, подивимося! — безногий Мазепа потер руки та з усмішкою дивився на череп Остапа.

«Профіль», — подумав хлопець та перед ним з’явилося величезне блакитне вікно з написами.

*Профіль*

Ім’я: Остап Мар’янець

Стать: чоловіча

Рівень: 1

Клас: гомункул

*Гомункул*

«Ваше тіло зібрано з матеріалів, які ви можете самостійно замінити чи вдосконалити»

(Через слабкість початкових матеріалів усі ваші характеристики знижені до мінімуму)

Підпорядковані духи: Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Іван Мазепа, Петро Роздайбіда, невідомий (не можуть фізично вплинути на будь-кого, окрім вас)

Частини тіла:

Голова Сірка(В ранг) — «У вашому черепі зберігаються сотні можливих тактик… А які знання він мав… Ех, який же геній був!»

*Шанс на згадування тактики в поєдинку (+10%)*

Інтелект: +5

Сила волі: +2

(Присутні скриті параметри)

Рука козака-початківця(С ранг) — «Чи були козаки які тримали шаблю в лівій руці? Пф-ф, вона ж слабкіша!»

*Дарує початкові навички володіння холодною зброєю лівою рукою*

Сила: +2

Спритність: +1

(Присутні скриті параметри)

Тулуб характерника(S ранг) — «Колись йшли легенди, що козаки-характерники володіли магічними здібностями.»

*Дарує можливість замінити та удосконалити частини тіла*

Мана: +10

Міць: +2

(Присутні скриті параметри)

Рука Богдана Хмельницького(В+ ранг) — «Кожна угода укладена з рукостисканням рукою Хмельницького стає більш вигідною.»

*Шанс на зраду (±20%)*

Сила: +4

Удача: +3

(Присутні скриті параметри)

Ноги Івана Мазепи(С ранг) — «Ноги майстерного вершника…»

*Дарує навички верхової їзди*

Спритність: +4

Міць: +2

(Присутні скриті параметри)

*Характеристики*

Здоров’я: 2/20 (рівень здоров’я гравця. За 90 % пошкоджень тіло втрачає силу)

Мана: 15 (енергія, з допомогою якої можна користуватися навичками чи магією)

Сила: 1(+6) (впливає на шкоду, яку ви наносите ворогу)

Інтелект: 0(+5) (впливає на кількість вашої мани та більшу здатність розумових здібностей. +5 оч. мани)

Міць: 1(+4) (впливає на рівень вашого здоров’я та додатковий процент захисту, якщо вам наносять шкоду. +10 оч. здоров’я)

Спритність: 1(+5) (впливає на вашу швидкість та майстерність зі зброєю)

Сила волі: -1(+2) (впливає на ефективність будь-якої вашої дії)

Красномовство: 0 (впливає на більшу правдоподібність вашої брехні. У вас немає голосових зв’язок)

Удача: 1(+3) (впливає на успіх у будь-якій справі на +0,5 %)

— … – в Остапа не вистачало слів, щоб виразити своє здивування. «Матір Божа!»- подумав він, дивлячись на свій профіль.

— Ну… За все життя такого дива не бачив… — видав Хмельницький, поправляючи вуса.

— Бісові діти… Та я такого й після смерті не бачив! — зі злістю чи зацікавленістю вимовив Сірко.

— То все, із чого його тіло складається — наші кістки? — Мазепа з обуренням дивився на Остапа.

— Якщо ми лише духи, — почав Хмельницький, протикуючи своє тіло лівою рукою, — тоді нам ті частини й не треба, — із задумливим поглядом подивився гетьман на кістку Остапа.

— Я це зрозумів і без вас, — почало сміятися безголове тіло Сірка.

— То від нас що треба? Щоб хлопчина тіло зібрав? — мовив Роздайбіда.

— А нам воно до чого? Слабохарактерних серед побратимів не мав ніколи, — уже без сміху мовив Сірко.

«Нащо я тут потрібен?..» — зі смутком подумав Остап та впав на землю.

— Панотці, то не починайте вже знову! — ми з ним тут у одній тарілці.

— Якщо ми в одній тарілці, тоді ми з вами — хліб із салом, а він – … — вже хотів договорити отаман, як безногий Мазепа почав левітувати та всі до нього обернулися.

— За все життя не відчув себе так вільно, як у повітрі… — мовив Мазепа, а козаки тим часом потирали голови, у кого вона була.

«-1 оч. здоров’я», — з’явився напис перед Остапом та всі швидко схопили його.

— То там було 2 цифри всього! Треба хлопчину латати… — крикнув Мазепа, як його перервало вікно з повідомленням від системи.

«Тіло перевантажено, ваш дух впадає в зону відпочинку. До повного виздоровлення 1 година 35 хвилин»

— Хлопчино, трима… — гукнув Сірко, але Остап вже нічого не чув та знепритомнів…