Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 1

    Декілька кілометрів від містечка Кагарлик знаходиться село Слобода. Скраю села, на Бугаївці* стоїть міцна хата з червоної цегли. Теплої літньої днини потопає вона в вишневому садку. Навпроти хати весело виблискує вимитими вікнами літня кухня. Трішки осторонь під льохом росте розлога дика груша. Під грушею в холодку, на ослоні примостився дідусь, а маленький онук Сергійко, двох-трьох років грається на подвір’ї біля повітки, яка стоїть осторонь від хати і теж дивилася у двір. Повітка вкрита ще солом’яною стріхою на відміну від хати і кухні. Ті повернулися до неба вже шиферним дахом.

    Бугаївка*-один з кутків у селі Слобода.

    Сьогодні переддень свята Іллі, сонце вже давно звернуло з полудня, люди йдуть до церкви на вечірню службу, бабуся теж пішла з усіма. Церква ж знаходиться далеко, аж у центрі, там де проходить дорога на Кагарлик, Халчу.

    Дідусь куняє у холодку перед вечірніми справами. Аякже, треба дати свиням, корові, курей погодувати. З усім допоможе любому дідусеві онучок Сергійко. Але то така поміч, що буває й обертається неприємністю для самого Сергійка та його рідних. Минулої середи малий прибіг забіг у кухню, як опечений, бабуся якраз млинці готувала. Прибіг, став стовпом і дивиться. Бабуся не оберталася, але коли обернулася, аж руками об поли вдарила:

    - Сергійку, онучку, хто тебе образив? – у малого в очах стояли сльози, а коли бабусине запитання дійшло до свідомості хлопчика, то в нього вони рясно побігли з очей, на підборіддя і скапували, наче дощик на земляну долівку кухні.

    - Ме-е-е-не Па-а-а-ця вку-у-си-и-и-ла… - розмазуючи сльози по щоках проревів хлопчик.

    - Ну нащо ж ти поліз в загороду до Паці? – спитала бабуся.

    - Я хотів погодувати її. Смачну траву знай-шо-о-ов. – знову у весь голос заридав хлопчик.

    - Покажи Сергійко свій пальчик. – і бабуся лагідно взяла онука за руку, яку досі той тримав за спиною і подивилася на неї.

    Сергійко виставив вказівний пальчик.

    - Отут. Бачите бабо. – Але на пальчику не було навіть сліду свинячих зубів, жодної подряпинки.

    - Ох, ти ж мій малесенький, перелякався мабуть, то й здалося, що свинка тебе вкусила.

    - Але ж в мене пальчик хруснув. Паця вкусила і він хруснув… - Як маленька дитина могла пояснити, що дитячий палець залишився цілий після укусу свині?

    Бабуся знову обдивилася руку і пальці хлопчика.

    - Ану порухай пальчиками. Рухаються?

    Малий мовчки кивнув.

    - А тепер міцно – міцно стисни мою руку. Ще міцніше, ще! – так бабуся перевірила чи цілі пальці у дитини, чи ні. До найближчої лікарні було кілометрів п’ять,тому обходилися своїми методами. Бабуся Сергійкова хоч і закінчила у свій час усього чотири класи школи, але знала багато такого, що і більш освічені не завжди знали. Ні, вона не була знахаркою, відьмою, взагалі не була пов’язана з потойбічними силами, а була простою сільською жінкою,дружиною, матір’ю, бабусею.

    Декілька тижнів тому малий знову завдав клопоту своїм рідним. Вліз у провалля, яке починалося з цього боку вигону, через дорогу. На вигоні стояла Тимошева хата. Чому вона звалася Тимошевою, ніхто не знав,адже там жили дід Олекса і баба Марія. Од хати круто спускався в левади до струмка город а сюди до хати діда Зозулі було провалля,куди викидали мотлох з усього кутка. Власне Зозуля – це було вуличне прізвисько Сергійкового дідуся Івана. Подейкують, що пращур діда Івана зловив колись у гаю зозулю, тому й стали його прозивати Зозулею. Так ось прямий нащадок діда Зозулі, маленький Сергійко вліз у провалля, ледь не впавши з кручі і чудом втримавшись на ногах, але порізав ручку так, що ледь пальця собі не відпанахав, але все швидко зажило. Якась сила берегла Сергійка.

    Теж саме і з ліками. Малий постеріг, що його тітка, ховає до шафи, якісь маленькі, жовтенькі,кругленькі таблетки і видавивши їх усі з їх гніздечок у чарунковій упаковці, випив. Тітка ледь не посивіла. А малий проспав добу, рідні увесь цей час не відходили від нього, і знову за своє. Енергія ллється з малого через край. Такий невгамовний, але добрий малюк. Коли старші діти покликали на глинище видирати пташенят з нірок щуриків*,Сергійко пішов, бо не зрозумів, що дітвора хоче робити, але побачивши, що діти руйнують домівку щуриків, забирають їх пташенят зі смарагдово-зеленим пір’ячком і кидають у ставок, де ті тонуть і безпомічно пищать, то прибіг додому плачучи і більше не ходив з тими хлопцями нікуди.

    Щурики* - стрижі, що живуть у нірках по берегах річок (примітка автора).

    Замість того, щоб гратися на вулиці в квача він полюбив гратися в левадах свого городу з сусідським онуком Богданом. Богдан був онук баби Зіньки. Сусідка баба Зінька мала город, що межував з городом Зозуль. Обидва городи виходили до ставка. Богдан був на пару років старший Сергійка, але він так рідко приїздив, що вуличні хлопці не кликали його до розваг, бо сенсу в цьому не бачили. Після оказії з пташенятами і Сергійка не кликали, зрозумівши, що він ще маленький і може розплакатися від жорстокого жарту. Звісно що тоді по їхніх сідницях походила кропива, бо Сергійко все розповів дідусеві, а той батькам халамидників. Але хлопці на нього не сердилися, малеча, що поробиш.

    Прийшла бабуся з церкви. Переодяглася у буденне вбрання, взяла дійницю і пішла в повітку до Груньки. Треба було подоїти корову на вечір. Обмила вим’я корови теплою водою з милом. Витерла спеціальним рушником. Покликала малого:

    - Сергійко, онучку, бери чашку, надою тобі молочка. – Сергійко любив, як йому люба бабуня доїть Груню прямо в чашку, тоді молочко ще тепле і на ньому ніжна пінка, яка пестить губи, коли п’єш молоко.

    Сергійко прибіг, підставляючи свою чашку під тугі струмені молока, які завдяки бабусиним рукам били в дно чашки.

    Малий випив молоко і побіг у кухню. Ввечері там зібралася вся родина: дідусь Іван, його три доньки. їх чоловіки і Сергійко – син наймолодшої доньки. Відчинилися двері, зайшла з повною дійницею бабуся, процідила молоко у банку і родина сіла вечеряти. Після вечері бабуся з дочками помила посуд, дідусь наносив води у балію, усі помили ноги, защепнули кухню на гачок і пішли у хату спати. Завтра буде новий день.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.