Триклята любов
Рейнар рвучко затягнув підпругу, приладнав до сідла меч.
- Я боюся за тебе, - Інга підійшла ззаду, поклала руки йому на плечі, притиснулась тілом. Він завмер, стримуючи нетерпіння. - Я чула, що король віддає за переможця свою дочку.
- А мені що? Я битимуся лиш за срібло.
- Мені страшно.
- Не мели дурниць, Інго. Нам потрібні гроші. Іди краще до дітей.
Та жінка не спішила залишати подвір’я.
- Ти мене ще кохаєш, Рейнаре?
Той лиш повів плечима, скидаючи з себе її руки, скочив у сідло, кинув суворо:
- Іди до дітей! І скажи Отто, що борг я поверну після турніру.
Замкова площа вирувала гербами, прапорами і плітками.
- Схоже, це руде курча - принцеса не дуже хоче заміж. Чув? Вона закохалася, а той сцикун програв перший же бій.
- То й що? Є указ короля: «останній, хто залишиться стояти на площі, отримає…». Я сам чув.
Рейнар спостерігав, як у королівському ложі принцеса - щупла руда дівчина у розшитій золотом, але завеликій для неї сукні, щось сердито кричала прямо в обличчя вінценосним батькам, а потім рвучко вибігла геть.
Він підрахував свою здобич. Гм… Ледь вистачить віддати клятому Отто борги. А малу принцесу жалко…
… Вигуки захоплення натовпу на мить завмерли і раптом вибухнули криками жаху.
- Змій! Змій на волі! Рятуйте! А-а-а!
Хльосткий удар збив з голови шолома і відкинув Рейнара до стіни. Майже втрачаючи свідомість, він встиг побачити, як впала решітка на брамі, відрізаючи спасіння тим, хто залишився на площі. Як змогла так надійно ув’язнена в підземеллях замку потвора вирватися назовні?! Люди дерлися на стіни, благали відчинити браму. Але сторожа втекла першою. А змій давив і трощив всіх, хто якось подавав ознаки життя.
Для воїна світ перестав існувати – є лише його дворучний меч і ворог. Аніяка інша зброя не впорається з оскаженілою тварюкою. Рейнар знав зміїні звички, то ж завмер, чекаючи слушної нагоди. Вона трапилася, коли чорне, всіяне гостряками тіло обвилось кругом його вірного коня. «Один удар – одна смерть». Як ще батько вчив.
Витираючи кривавий піт з чола, він огледів площу і розреготався – він був сам! Переможець турніру?!
«Треба знайти і заспокоїти те руденьке курча. Хай собі кохає кого хоче».
Підлога спорожнілого замку була встелена покиданим збіжжям та зброєю. «Всі втекли?».
Розчахуючи незачинені двері однієї з кімнат, Рейнар остовпів від побаченого. На ліжку, на скуйовджених простирадлах перелякано завмерли два голих тіла. Навіть не намагаючись прикрити те, що колись мало перетворитися у жіночі принади, щупле руденьке тіло сердито та пронизливо заверещало. Друге ж зіщулилось і закрило обличчя долонями.
- Ти хто? Де мій змій?! Сторожа!
Так от хто випустив скаженого гада на волю?!
Лихвар Отто, потираючи прокушену руку, бурчав собі у бороду.
- Десять монет забагато за малу шльондру. Пручається.
- То дай їй батогів – упокориться. – Рейнар спокійно затягнув підпругу, приладнав до сідла меч і… торбу з розшитою золотом сукнею - для Інги.
- Шкіра в неї тонка – від батога репне. Кому буде потрібна така повія? А хлопчак мені навіщо?
- У них любов.
- Ха!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!