Коли закінчиться війна

Марія зустріла цю незвичайну стареньку в парку, де довго гуляла з дітьми. Молодший якраз звалився з гойдалки і репетував щосили, коли ця літня жінка запропонувала перекис водню. «І що, Ви завжди носите із собою шипучку?!, - здивувалася Марія, подякувавши за несподівану допомогу. Вже кому, як не їй слід було покласти у сумку пластикову пляшечку, яка, пригадується, залишилася у ванній після останнього «польоту коліна». «Ох, люба, та вік такий, що не знаєш, де і як приляжеш»,— чи то жартома, чи серйозно відповіла їй бабуся.

"Мене бабою Ніною звуть", - представилася вона Марії. І згодом, за якихось кілька хвилин жінка похилого віку, фарбована в яскраво-рожевий колір, розповіла, що діти та онуки давно в іншій країні обжилися, що чоловік помер від інфаркту минулого року, добре, що не дожив до цієї проклятої війни… Нехай здохне цей лиходій путін.

Так, усі хочуть миру, але… коли ж він настане?», - подумала вголос Марія і майже не здригнулася, коли пролунала чергова сирена. Минуло вже півроку, як вона з дітьми перебралася ближче до центру, в тил, але досі паніки боялася гучних звуків.

«А я тобі скажу, коли… – хитро примружилася баба Ніна. Ось я всім своїм знайомим стільки влучно вгадала, і про дітей, і про роботу, що вони досі про мене думають, що відьма. Але я просто знаю, що можна вирахувати будь-яку подію, за датами та зірками». Побачивши обличчя Марії, що витяглося від здивування, бабуся замовкла. Сирена перейшла на переливи. Діти вже звично бігали один за одним, ховаючись за товсті стовбури могутніх кленів. Багато зелені у цьому році від дощів.

«І … коли ж? – розгублено спитала жінка, думаючи «на автоматі», що приготувати на вечерю, щоб обидва хлопці це їли. У перші дні вона теж намагалася будувати прогнози, коли їхнє життя стане колишнім. Але що далі, то ясніше розуміла, що як раніше вже не буде. Ніколи.

«А ось я тобі скажу: 26 жовтня! Це точний прогноз, лишилося трохи і сама побачиш. Війна скінчиться», - закивала бабуся на знак підтвердження своїх слів. А ви приходьте до мене в гості, бо мені самій нудно, яблук назбираємо, я Вам закруток дам. Мені одній стільки не треба, а лишилося багато. Я тут недалеко живу, он у тому будинку, - махнула вона зморшкуватою рукою з перстнем, на білий будиночок за кілька метрів від входу до парку.

Через місяць Марія нарешті знову вибралася з малечею у міський парк. Раніше не виходило: то діти похворіли один за одним, то робота невеличка підвернулася онлайн, то задощило. Вона дуже здивувалася, побачивши відчинені ворота біля білого будиночка бабусі… як її… Ніни. Поруч стояло кілька пенсіонерок, чекаючи чогось. Вона не стала підходити, зрештою, це не її сусідка чи родичка. Але щось ніби штовхнуло Марію під бік, і вона підійшла, залишивши дітей на гойдалці. Ошатний позолочений хрест був недбало прихилений до паркану. І надпис красивою кирилицею:

«Біленко Ніна Єгорівна, 14. 05. 1946 – 26.10. 2022»