За щастя!

- Офіціанте! – я помахала чорнявому хлопцю з сережкою в носі і взяла протягнуту ним картонку з меню.

- Скажіть, а, окрім найсмачніших в місті хінкалі, маєте щось, що не перетворить мене на апетитного колобка, якого доведеться звідси викочувати? – Аліна розтягнула в манірній посмішці красиво підмальовані пухкі губи і грайливо заправила за вухо хвилясте пасмо рудого волосся.

- Таку дівчину, як ви, навряд чи зіпсують зайві калорії, але, якщо хочете щось більш легке, візьміть теплий салат з телятиною та Кіндзмараулі.

- Ой ні! - театрально перебила вона хлопця, - якщо вино, то виключно Білий мускат Червоного Каменю, але ж… поки ЗСУ не звільнило Крим, вам його не привезуть? – глянула вона благально. Він лише хитнув головою, зберігаючи покер-фейс.

- Несіть свій теплий салат і склянку води, - гірко зітхнула вона.

- Мені цезар з куркою і яблучний сік, - влізла нарешті я у їх маленьку виставу.

- Це все? – глянув він на мене.

- Поки так, але чекаємо ще на подругу.

Офіціант кивнув і квапливо відійшов до сусіднього столика, а я повернулася до Аліни:

- Слухай, ну нащо той цирк?

- Який цирк? – майже правдоподібно здивувалася вона, а потім, відкинувшись під моїм скептичним поглядом на подушки дивана, додала, - Ну ок, треба ж якось форму підтримувати. Вільних хлопців майже нема, тож тренуюсь на тих, хто під рукою, та і не так часто я вибираюся у такі місця, - вона крутнула головою, ніби, підкреслюючи свої слова. А потім звернулася до мене, - Щось на тобі підозріло сукня висить і очка блищать. Закохалася чи маєш новий приступ волонтерської параної?

- Боже! Що ти знову верзеш! – спробувала я відбитися, але відчула як починаю червоніти під її допитливим поглядом. – Ну добре. Так. Закохалася – видихнула і глянула на її скептичну посмішку.

- Ого! Здається моя заникана пляшка Артемівського буде відкоркована ще до перемоги. Хто він? Як він розтопив твоє крижане серце? Невже схожий на бездомного цуцика?- нахилилася вона до мене, видихнувши все це за мить.

- Ні, не схожий, але для мене найкращий, - вирішила розставити крапки я.

- Ого! – Аліна нахилилася до мене, так, що маленьке причастя на золотому ланцюжку аж вивалилося з глибокого декольте красивої блузки, - хочу деталей! Хто він? Красивий? Коли з’їжджаєтеся?

- Алю, пригальмуй!, - я виставила долоні в її бік, намагаючись спинити потік питань, - ми дорослі люди, самі вирішимо як нам бути. Наразі він для мене майже ідеальний. Де працює точно не знаю, щось з будівництвом.

В цей момент хлопець-офіціант приніс тарілки з апетитною гіркою хрустких грінок, зелені та курки та паруючим салатом з шматочками телятини. Я аж замружилася, вдихаючи пахощі, і потягнулася за виделкою, скориставшись нагодою перервати потік запитань. Аліна ж, навпаки, томно прикрила очі, розглядаючи салат і промовила з придиханням: «Це не салат, а справжня спокуса…» Хлопець тільки кивнув, стримано посміхнувся, поставив перед нею стакан води і відійшов до сусіднього столику.

- Як мама? – спитала я, роздавивши на язику соковитий черрі.

- А що мама? – Аліна гірко всміхнулася і зробила великий ковток води зі склянки.- Обходимося без памперсів. Це уже щастя. Виписали їй якісь нові ліки, дорогущі, але тепер хоч ночами спить. Так і живем… - глянула вона на мене, а потім хитнула головою, – і, взагалі, не збивай мене! Я і так 24/7 живу між нею і роботою, тому зараз хочу почути щось прекрасне і романтичне. Розказуй уже про свого ідеального принца!

- Дєваааачкі! – почулося раптом поруч з нашим столиком. – Як же я за вами скучила! – Ніна увірвалася у нашу розмову, як справжній вихор: шлейфом Габріель, синіми пасмами на ідеальному омбре та безліччю браслетів, що доповнювали шовкову блузку. З розгону майже впала на вільний стілець, кинула на стіл об’ємний клатч. – Хочу вас де-з-ким познайомити, - по-змовницьки прошепотіла, виблискуючи очима.

- Невже це той самий Гоша? – аж сплеснула руками Аліна. – Ти все ж вирішила нам показати свого мачо?

- Він вчора саме приїхав і, здається, зробить мені пропозицію,- прошепотіла Ніна з сяючою посмішкою. – Я каблучку у нього знайшла, - уже пошепки додала вона.

- Ого! – здивовано протягнула я, -ти нишпориш по кишенях?

- Та ні, - Ніна відмахнулася і подивилась кудись за моєю спиною, махаючи рукою. – Випадково вийшло.

Намагаючись прослідкувати за її поглядом, я повернулась і незграбно зачепила телефон, який з розмаху гепнувся кудись під стіл. Нахилилася, пробуючи намацати його пальцями, і уже з-під столу почула приємний чоловічий голос, який здався мені знайомим. – Ніночко, ну куди ж ти втекла? А ви, напевно, Катя?

Від несподіванки різко стукнулася потилицею об кришку стола і, нарешті нащупавши смартфон, вилізла назовні. – Юро?! Ти ж казав, що їдеш у відрядження в Одесу, - спитала перше, що спало на думку.

- Юра? - Ніна переводила погляд з мене на нього і, зіщуливши очі, звернулася вже напряму до нього:

- Гошо, Не хочеш нічого пояснити?

- Я, - він якусь мить ошелешено переводив погляд з мене на Ніну, а потім видав вічну фразу всіх часів:

- Нінуля, це не те, що ти думаєш, я тобі зараз все поясню…- Трель телефону перервала його на півслові і, махнувши нам рукою, він просто вийшов с кафе, тримаючи телефон біля вуха.

Якусь мить ми сиділи мовчки, ошелешено дивлячись одна на одну. Тишу несподівано розірвав регіт Аліни. Витираючи сльози і трясучись усім тілом, вона нарешті видала:

- Пробачте дівчата, але це так смішно! Я думала, таке тільки в кіно буває! Вибааачте, - і Аліна знову зайшлася реготом. - А знаєте що, - різко відсміявшись раптом додала вона. – Поїхали до мене! Грець з нею, з тією перемогою! Розіп’ємо сьогодні мою пляшку Артемівського. Вип’ємо за перемогу здорового глузду ну і трохи за щастя для нас красивих.