Поцілунок з глечиком

— Ох і добра ж вода із сього джерела! Ох і добренька…

Я озирнувся. Хто це сказав?

Навкруги ж нікого не було. Хіба жабищі сиділи на округлих листках русальної квітки-жовтого латаття - та десь удалині заводив пісню невидимий жайвір. Ану як царівна десь із-поміж скрекотушок затесалася?

Хоча нащо мені царівна?

Просто така дівчина, щоб поділяла зі мною мої погляди, щоб я не здавався їй диваком, як видаюся іншим зі своїми ідеями…

Так. Стоп. Стоп, стоп, стоооооп!

Нещадне південне сонечко напекло мою багатостраждальну голівоньку? Звідки б узятися тут ставку?

Я занурив долоні в прохолодну джерельну воду, вмився, злив на волосся. Озирнувся. Жаби й латаття лишилися на місці.

А казали мені мама й колишня, що рано чи пізно мої заняття до добра не доведуть! Ще й друг пошлюбився минулої суботи, тож перепросив, що в цю експедицію зі мною вже не поїде. Усі відвернулися від мене, займаючись своїм життям.

Тому, сам-один, ніби підкоряючись чиємусь заклику, я шукав закинуте південне джерело, потім брав напрокат реманент для його розчищення, потім, під спопеляючим сонячним промінням, порпався над витоком. І зрештою винагородою мені стало бадьоре жебоніння свіжої води, яка прочищала собі вже трохи зіпсоване русло, промиваючи затхле болітце поблизу. Так, сам-один, бо місцеві хоч і зраділи ідеї повернути смачну воду в користування, але чомусь жоден в домовлений час не з’явився для допомоги.

Утім, цієї води недостатньо для ставка. І стояв я під напівзасохлою, та все ж ще тінистою плакучою вербою, яка виконувала функцію загубленої мною на вчорашній сільській дискотеці кепці – прикривала макітру від зашквару. Тобто, від зашкварення смальцю в голові через несамовитість місцевого Ра.

Але спроби генерувати в голові вигадливі речення не дали відповіді на питання: я збожеволів чи де? Озираючись, я намагався зрозуміти, що відбувається.

— Ох, і добра ж вода з сього джерела! Ох і добренька!

Я обернувся й потер очі. Але зеленоока дівчина від того не зникла. Зате нарешті затихло жаб’яче кумкання. І сам ставок щез.

— Що?

— Ти людської мови не розумієш?

Видіння – а що це ще могло бути, яка нормальна людина в таку спеку вийде, ще й в тоненькому платтячку на бретельках й з жовтими товстими квітами у волоссі? – випросталося, струсило краплини з долонь, якими зачерпувало джерельну воду, й здивовано глипнуло на мене.

— Та розумію… Але… Ти звідки взялася? Я хотів сказати… Ну…

Чорт, навіщо мені стільки слів у голові, якщо я не можу сказати елементарного!

— Я тебе налякала? — чисті зеленаві очі розширилися ще більше, відбиваючи щирий жаль. Довкола зіниць ніби розливалося жовтувате сяйво, що робило її очі теплими, манливими й гармоніювало з квітами в її розкішному волоссі.

— Та ні, що ти!!! — замахав я руками так, що аж тканина її сукенки загойдалася. — Ну так, трохи було несподівано зустріти тебе тут, але все ок і норм.

Вона знову здивовано глянула на мене, змовчала. Занурила босі ступні в струмок нижче витоку. Здавалося, холоднеча води її зовсім не лякає.

— Слухай, а ти тут не бачила ставка? — ризикнув усе ж я. Хай якою красунею не була ця дівчина, але з’ясувати власну притомність треба насамперед.

— Бачила… — скрушно зітхнула незнайомка. — Був колись.

— Ого! То це я вмію бачити минуле тепер? — засміявся я, але моя співрозмовниця чомусь ще посумнішала. А скільки це їй років, якщо вона говорить про «колись»?

Але додумати це я не встиг. Дівчина простягла руку:

— Мене Квіткою звати.

Ото я дундук. Дійсно, треба познайомитися!

— Михайло, — потис обережно тоненьку ручку. Вона видалася мені такою крихкою й невагомою, що я знову засумнівався в її реальності.

Проте парфуми в неї нівроку гарні. Щось таке як свіжість води й пахкість квіток. Під її дивне ім’я підходить. Квітка… Треба ж, так називають ще.

— Я щиро вдячна тобі, що відродив це джерело! Я так давно про це мріяла, — мовила вона повагом, і я зрадів, що хтось ще цінує мою працю, подякувавши їй за це визнання простим кивком голови.

Ми мовчали. Вона опустилася на траву біля струмка, я стояв, перебирав думки в голові й намагався вполювати ту з них, яка б найбільше була доречною. Моя нова знайома замріяно споглядала воду.

— А ти з якого села? — ризикнув я.

— Га? А… Та… Я тут в гостях, поруч.

— З Мар’янівки?

— А? Так, так.

— А я тебе учора на дискотеці не бачив.

— А я удома сиділа.

— Аа.

Знову помовчали. Але це не було знову незручне мовчання, коли гарячково думаєш, що сказати наступним. А таке ніби купання у теплій воді сонячного дня, коли млієш від комфорту й відчуття власної живості. Я є, і мені так добре. Якась, мабуть, аура була в цієї Квітки чи як точніше сказати, думки і надалі плуталися.

— Колись давно – мені бабуся розповідала – тут протікала річка. Аж ген до Нового Озера.

— А так, я бачив яругу.

— А тут, — махнула рукою, — коли люди перегородили її греблями, лишилися від неї ставки.

Я заплющив очі – й знову побачив жаб. Сонячні відлиски жваво торкалися срібла води, райдужні крильця бабок налаштовували на свято життя, а поміж зелених овалів листя висунули жовтаві чашки nuphar lutea.

От клята латина! Так її вдовбали в голови, що вилазить у найнесподіваніший момент.

Я розплющив очі. Глянув мигцем на волосся дівчини: дійсно, його прикрашали саме глечики. Та не ті, щоби пити з них воду, а ті, які ростуть з води, - латаття жовте, nuphar lutea, німфа жовта, глечики жовті, і ще сила-силенна назв.

Дивно якось. Де би взятися таким квітам у цих посушливих краях?

З іншого боку, мене теж часто називають дивним, тому не мені висувати претензії до цієї дівчини.

— А ти надовго приїхала? Може, прогуляємось якось? Ну або прямо зараз.

— Не хочеться , — неуважно відповіла. — Там спекотно.

— А ми уздовж тих деревцят! Ще ж не всі на дрова попиляли.

— Трохи далі – вже всі, — сказала вона, гнівно звузивши очі.

Я змушений був погодитись. Не хотів, щоби вона гнівалась. Але чомусь поруч з нею хотілося йти і йти вперед, навіть бігти, навіть летіти десь вперед. Втома від роботи відійшла, а зосталася наснага.

— От би знову ті ставки тут були… — замріяно мовила.

Ех, і чому я не екскаватор? Вирив би для неї ціле море, я ж укр!

— Якщо дуже постаратися, то думаю, хоч один можна відновити.

— Віднови. Будь ласка, — мовила вона серйозно.

І я пообіцяв їй, стоячи біля витоку розчищеного мною джерела. Мені здалося, що це саме Квітка покликала мене із столиці в цю південну спеку, і я старався найперше для неї. Хоча й бачив її уперше.

Я вже ж казав, що мене часто називали дивним, бо мені «більше всіх треба»? Ну але до такого рівня дивацтва я ще не докочувався.

Вона раптом підвелася, стурбовано глянула на коротку тінь, яку вже ледве відкидала верба. Підійшла до мене, глянула своїми чарівливими очима в мої. Моє серце гулко застукотіло. Я хотів щось сказати, але просто стояв як дурень і важко дихав. Квітка торкнулася моєї щоки прохолодно-затишною рукою і раптом поцілувала мене.

Сказати, що зі мною такого ніколи не було, це нічого не сказати. Звісно, досвіду з дівчатами у мене геть небагато, але я цілував і мене цілували.

Одначе ніколи так, немовби усі квіти, зорі, води й далі зібрали на губах і передали моїм губам одним лише доторком.

Квітка ще раз зазирнула мені в очі, зняла з волосся один із глечиків у своїм волоссі, простягла мені. Я прийняв її дарунок, притиснув до серця. Вона махнула рукою на прощання й пішла уздовж струмка. А я стояв, мов прикутий до місця, тупо дивився їй услід. Хотів щось гукнути – і не міг.

Вона зникла, а я раптом впав на траву й заплющив очі. Мої ноги та руки стали немов ватними, а жилами натомість струменіла така сила, що, здавалося, я сам замість екскаватора міг би викопати тут ставок.

Ще кілька днів я, мов очманілий, ходив до того джерела. Глечика прив’язав на мотузочку й носив під футболкою як талісман. Дивний то був обрис, але нехай. Дивнішим вже мені не стати в очах довколишніх.

Мій куратор написував раз-поза-раз, вимагав працювати над аспірантською. А я цілими днями блукав у марній надії зустріти Квітку. Ніхто в Мар’янівці не зізнався, що у них гостювала зеленоока краля, ще й батьки інших дівчат почали поглядати на мене підозріливо.

Нема чого робити: узявся виконувати обіцянку, дану під плакучою вербою. Якщо Квітка з’явилася біля відновленого джерела, то однозначно має прийти до ставка!

З цією думкою я струсив із себе апатію й затіяв бурхливу діяльність.

Але так виходило, що знову сам-один…

Жителі довколишніх сіл були цілком за ставок. Так само, як і у випадку з джерелом. Але категорично проти щось робити. «Ти ж знаєш, ніхто не захоче, це ж не одне джерело на поверхні розчистити, техніку ніхто не дасть, а дозволи»... На мене дивилися із сумішшю поваги й підозри, дехто ледь не відверто крутив пальцем біля скроні. Допомагати ж навіть на словах не зголосився ніхто.

Сонне спекотне царство якесь! Ледве стримався, щоб не розказати їм, що про них думаю. Бо вже навіть господиня хати, де я квартирував, стала поглядати на мене косо: чи я нормальний взагалі?

Тому подався до місцевої влади. Такі люди точно мають зрозуміти користь від водойми.

Сільський голова громади довго й образливо сміявся.

— Хлопче, а чи знаєш ти, які це кошти? Лише для експертизи це сотні й сотні тисяч! Та й там поруч поля, ніхто не дозволить тобі пустити їх під воду! Відновив джерело – честь тобі й хвала. Згадаємо твоє ім’я на шпальтах районної газети. Та й повертайся до своєї столиці з Богом.

— Але ж… Це ж вода! Худобу випасати, спека не така буде, купатися можна, рибу ловити, — я гарячково вигукував аргументи. Та для мене потрібність ставка з глечиками була нагальною з іншої причини: я мріяв, як Квітка сяде на березі й радітиме воді. Й знову поцілує мене за те, що я виконав обіцяне. Й ми назавжди будемо разом!

А цибатому чоловікові навпроти мене хотілось не мати зайвих клопотів й піти на обід. Тому він мене ледь не силоміць виштовхав за поріг. Я розпачливо ухопився за його картату сорочку:

— Та що ж ви тут всі такі інертні! Треба ж хоча би спробувати! Я вас не відпущу, доки ми не спробуємо!

Голова вивільнив свій одяг з моїх рук й набрав номер на телефоні:

— Алло, Максиме Петровичу? На території нашої громади завівся хуліган. Напад на представника влади. Добре, чекаю!

Я не став чекати. Швидко забрав свої речі з чужої хати й гайнув геть. Подався наостанок до джерела. Мовив:

— Квіточко, твій водяний лицар сів у калюжу. Мабуть, ти ніколи більше не захочеш прийти до мене.

Я заплакав, а сльози падали у джерело. У мене ніколи не було мрії, до цього часу. З’явилася одненька – й ту не виходить здійснити.

Мабуть, я заснув. Прокинувся, коли повечоріло. На моїх грудях щось лежало. Я пригледівся – це була чашечка жовтого латаття на довгій товстій ніжці. Те, яке висіло до цього на мотузці.

І як воно відпало?

— Квітко, Квітко, — гукав я мов божевільний. Але мені ніхто не відповідав, окрім нічних сичиків.

Узявши латаття, я поплівся геть. Брів немов наосліп, стискаючи стебло в руках, наче дороговказ. На ранок, втомлений, запилюжений, прийшов у центральну районну садибу. Охоронець на вході спершу рипнувся мене перепинити, але щось, певно, в моїх очах застерегло його – і він відступив.

Вусатий голова ради спершу теж щось белькотів про нереалістичність проєкту і взагалі - такого волоцюгу як я треба в божевільню. Я міцніше стиснув стебло в руках. А потім – його шию. Він спершу пручався, хрипів. А потім погодився скликати сесію райради. Навіть наказ одразу ж сам зробив й підписав, без секретарки. Бо я пильнував, щоби він нікому не потелефонував, навчений гірким досвідом із сільським головою.

Я підійшов до нього, помахав перед носом лататтям. Вусань мов зачарований стежив за рухом квітки.

— Ти мене не бачив, ти не пам’ятаєш, який я на вигляд. Але сесію ти проведеш. Ти дуже хочеш той ставок. Затямив?!

Вусань лише кивав головою, потираючи шию. Я сподівався, що він дотримає слова. Я ж дотримувався слова, даного Квітці?

Ви можете сказати, що я добровільно пообіцяв тій дівчині відновити ставок. Але не пригадую, щоб я давав дозвіл на те, щоби почати нападати на людей. Але що мені робити, як до них не доходить?! Єдина моя мрія, і я маю її здійснити. Отож, і вусань мусить тепер слухатися.

Мені подумалося, що якби Квітка цілувала тих чоловіків, від яких залежить відновлення ставка, вони б теж готові були на все без примусу. Але я не міг допустити, щоби ще хтось, крім мене, був удостоєний доторку водяно-зоряних губ. Тому далі я подався в обласний департаменту екології та природних ресурсів. Чомусь усі взяли за звичку спершу мене не слухати. Але з квіткою латаття я був неймовірно переконливий. Під страхом втрати пальців обласні чиновники погодилися провести потрібні експертизи безкоштовно. А потім так захоплювалися виконанням обіцянки, що декого, як я чув, навіть звільняли за подібні ініціативи. Тому доводилося відвідувати нових посадовців. Дивовижні чутки ширилися містом, і мені вже не треба було вдаватися до фізичного чи гіпнотичного впливу. Усі воліли якнайшвидше згодитися на все та спекатися мене.

Люстро свідчило, що мої очі стали жовтавими, немов глечики. Здається, їх боялися не менше за чутки. Я повернувся до Мар’янівки, і чомусь ніхто не ризикував більше мені нічого закидати. Особливо після того, як усі дозволи на відновлення ставка були видані.

Сільський голова намагався мене оминати, хрестячись. Але я таки виловив його й попросив організувати людей. То він особисто бігав усю обідню перерву попід двори й вмовляв мешканців підсобити. Ще й запити на техніку в район та область попідписував так швидко, що я боявся, як би він не попік руки об клавіатуру від швидкості набору.

Отож, справа лишилася тільки за коштами.

З міжнародними донорами було якось складніше. Мабуть на них не діяли місцеві глечики. Мене таки схопили й кинули за ґрати. Ну але тут вже, з місцевими поліціянтами, мій оберіг зміг домовитися. Щоправда, ті чомусь посивіли. Ще б пак, одного з них на їхніх очах наче стилетом прошило стебло латаття. Абсурдність побаченого переконала їх закрити справу не відкриваючи, списавши все на необережне поводження із холодною зброєю.

Зазирнувши мені у жовті очі, без зайвих питань супроводили до інших міжнародних донорів, тих, в яких працювали лише місцеві спеціалісти. Разом з поліціянтами ми таки вмовили їх згорнути усі екологічні гранти й спрямувати кошти лише на один проєкт.

І от за рік жабищі справді сиділи на округлих листках русальної квітки та десь удалині заводив пісню невидимий жайвір. Ану як царівна десь із-поміж скрекотушок затесалася?

Хоча нащо мені царівна?

Я чекаю на Квітку. Сиджу на березі, обернувшись спиною до здійсненої мрії – відновленого ставка – й відчуваю прохолоду води, яка обіцяє щастя. На землю спускається ніч, але я не втрачаю надії побачити свою жадану.

— Ти виконав обіцянку, — почувся за спиною ніжний голосок. — Хіба ж цей ставок не прекрасний? І я нарешті зможу тут жити, не переховуючись у пересихаючих випадкових краплях.

Я обернувся. Квітка у вінку із жовтих глечиків виринула з хвиль, взяла з моїх рук незмінний талісман – жовте латаття, яке за рік дивом не зів’яло. Розмахнулася й жбурнула його у відтворений ставок. Воно одразу ж опустилося стеблом донизу біля округлого листа, квітка виткнула свою цікаву голівку-чашечку до місячного сяйва.

Я увійшов у воду, в якій відбивалися зорі. Квітка підпливла до мене й жагуче поцілувала. Потім взяла за руку – й ми пішли углиб. Я не пручався – все одно без її оберегу мене впіймають й змусять відповідати за катування й примуси. Але я зробив те, що обіцяв, – ставок відновлено. І ми тепер навіки будемо разом.

— Ще би Добреньку відродити, — замріяно мовила моя Nuphar lutea, жовта німфа, поки я захлинався водою, чомусь недоречно пригадуючи, що це назва річки, яка лишила тут колись по собі ставок. — Але це буде зовсім інша історія…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Таліана
31.03.2024 20:29
До частини "Поцілунок з глечиком"
Спойлер!
Треба було бюрократів топити, а не головного героя:) якщо серйозно- гарний вийшов твір на актуальну тему.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    31.03.2024 21:14
    До частини "Поцілунок з глечиком"
    Спойлер!
    Треба було! Але писалося життєве, а не фактичне, а поки що так... Ну і я сподіваюся, що головний герой все ж не втонув.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    21.01.2024 13:04
    До частини "Поцілунок з глечиком"
    Спойлер!
    А на що там були треба гроші? На те, що потім і так зробили? Тобто на бензин для екскаватору? Якийсь малий запит для міжнародних донорів. Пишуть кандидатську, а не аспирантську
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    21.01.2024 16:40
    Спойлер!
    це у випадку приватного чи бізнес-будівництв, а зі сказаного випливає, що став був державним
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    21.01.2024 16:51
    Спойлер!
    Угу. Пригадую, як цвинтар городили у нас. Не приватний. Сто тисяч пішло на проєкт.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    21.01.2024 18:24
    Спойлер!
    Тобто держава сама собі платить мито? Типу перетікання з бюджету до іншого бюджету. Цікава схема
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    21.01.2024 18:28
    Спойлер!
    Я ось думаю, наскільки це зрозуміло іноземцям, щоби за таким іти до міжнародних донорів
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    21.01.2024 19:13
    Спойлер!
    З квіткою глечика можна) А так вони ж не вперше працюють з різними країнами. І навіть у системі грантів добра частина фінансів іде на обслуговування грантової структури та експертів, а власне на фізичну реалізацію проєкту може лишатися навіть менше.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    21.01.2024 21:23
    Спойлер!
    З мого досвіду роботи у громадських організаціях, дуже мала кількість іноземних донорів дає гроші на зарплату й оренду офісу.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    22.01.2024 09:55
    Спойлер!
    Це на кінцеві проєкти) організації, які роздають гроші в Україні, непогано себе чухають. Ви позашляховики ООН бачили? Але на експертизу реально може йти багато грошей, залежно від проєкту. І це з одного боку нормально, бо погано продуманий процес може вилізти боком. З іншого - це часто імітація або завищення цін 🤷
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    22.01.2024 11:17
    Спойлер!
    Ні, позашляховики ООН не бачила, організації, в яких я працювала, з ООН справи не мали У мене є знайомі, які купу експертиз робили безкоштовно, тому мене і здивувало, що замість знайти природоохоронну організацію в Україні та спробувати поговорити, гг відразу пішов до міжнародних донорів Стосовно тендерів, то обирається найкращий варіант із тих, хто подався на тендер, а не самостійний пошук на ринку, це я ще з волонтерства у відділі молоді пам'ятаю, коли послали мене забрати повітряні кульки по 5 грн., а на ринку вони були по 10 коп.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    19.08.2023 13:36
    До частини "Поцілунок з глечиком"
    Як ви писали в коментарях нижче, життя дійсно набуває сенсу іноді в деструктивний спосіб. Це трохи сумно у випадку головного героя, бо впродовж свого шляху до відновлення ставка він певно набув хоч і специфічного, але цікавого досвіду подолання бюрократичних завад, міг би далеко за таким піти... Але якщо йому треба була лише русалка, то що ж, його право обирати. Місцями в тексті мені здалося, що забагато займенника "я", особливо це помітно, коли він стоїть на початку абзаца, чи речення. Втім загалом, читати від першої особи було приємно, гладенько, як струмочок тече. Останнім часом рідко зустрічаю гарну реалізацію тексту від першої особи, тож приємно було нарешті зустріти)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    21.01.2024 13:10
    До частини "Поцілунок з глечиком"
    Дякую за відгук! Згодна, ті займенники ганяти і ганяти треба. Авжеж, сумна історія, вона радше про те, що багато хто здається, заплутавшись у бюрократії.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    22.04.2023 21:39
    До частини "Поцілунок з глечиком"
    Що ж, часом життя набуває сенсу в доволі дивний, а то й деструктивний спосіб. Ну але складно сказати, чи години вартісного життя важливіші за роки без радості та змісту, правда ж? Дякую за відгук!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше