ЗНАЙТИ СВОЇХ ТА ЗАСПОКОЇТИСЯ

ЧАСТИНА ДРУГА

ЕЛЛІ

СПОГАДИ НЕМОВ ХМАРИ

«Ми випадкові збіглися

В цьому місті вітрів.

Твій дотик, і тяжіння

І мені немає нікого ближче».

Кохання — це вміння обійняти в потрібний момент.

Юність і безтурботність стукали у світле серце Еллі, як несподівані гості, на які так сильно вона чекала. У п'ятнадцять років світ здається чимось більшим, незрозумілим, досконалим. І це відчуття триває доти, доки тобі не розіб'ють серце і душу в кров.

Світле волосся Домініка тріпотіло на сильному вітрі, він поспішав до тієї, яка вміла чекати не дивлячись на свою безтурботність.

Перше кохання – це дар, який потрібно прийняти незалежно від взаємності. Це вогонь, що перероджує тебе в зовсім нову, іншу людину. Народившись, ти більше ніколи не зможеш стати колишнім, старі емоції будуть відчуватися по-новому, рани боліти з більшою силою, спогади ще сильніше впиватися в шкіру.

- Я завжди так захоплювався твоєю холоднокровністю, Еллі ... - Голос хлопця відлунням відбивався від пустельних просторів вулиці.

Дощ з хвилини на хвилину мав намір впасти сильною зливою і торкнутися кожного своїми холодними краплинами. Відчути те тепло, яке знайоме лише людям, дізнатися про їхні секрети та відгадати давно забуті таємниці.

Еллі з Домініком бігли вздовж проспекту Хол Стріт. Дощ наздогнав їх на середині шляху, піти було нікуди. Сховатися від дощу це те ж саме, що тікати від тиші в будинку, від самого себе.

Весь одяг промок на закоханій парі, а тремтячі уста дівчини притягували Домініка поцілувати її.

Сплетіння губ, злиття тіл. Смак один одного в перемішку із краплями дощу назавжди відклався в пам'яті Еллі, як татуювання на серці, як шрам, якого неможливо позбутися.

Завжди настає час розлуки. Життя не таке казкове, як романи Шекспіра, любов в'яне, як квіти з першим морозом, ховається так глибоко всередині, що її огортає темрява. Темрява – це прояв любові.

— Я думаю, буде краще, якщо ми будемо на відстані один від одного. Немов два різні береги, які відокремлює одна величезна річка жалю. Еллі, мені правда шкода, але я не можу любити вічну зиму, глибоке відчуження. Я намагався, правда... — все так блискавично виривалося з тонких губ хлопця, що дівчина ледве вловлювала зміст сказаного. Наче це скоромовка, яку ти все не можеш розібрати по складах.

Розлучення — це новий початок або шлях до чогось, що ми пропустили? У чому полягає сенс розлуки? У тому, щоб знайти себе чи знайти своїх?

Говорити про майбутнє так само безглуздо, як і про кохання. Адже кохання не терпить пафосу чи зайвого спічу. Важливо навчитися чути та слухати. Навчитися по-справжньому відчувати всю силу та тяжіння, піднесення яких дарують Розлука та Любов.

Часом здається, що це дві сестри, кожна з яких чекає на свою чергу, свою унікальну можливість бути почутим.

Еллі повернулася до джерела. Спогади про Ноа пробудили в ній той вулкан, який вона давно загасила, залила його океанами смутку та жалю, поховала так глибоко, як тільки могла. І тепер, коли до дівчини прийшло усвідомлення того, що Ноа більше не повернеться в її життя, мурахи біжать по всьому тілу від однієї тільки думки.

— Якби ми були хоч на краплю мудрішими, не було б цих дурних «АЛЕ» у кожному рядку, не було б цього тягучого, щемлячого відчуття ненависті до самого себе. Біль не з'їдала нас зсередини, як терміти вбивають дерево в його серці. - Розмова з собою, це те, до чого призводить розлучення. До набуття відповідей, пошуку істини.

Еллі востаннє вирішила глянути на фотографію Ноа, і остаточно переконавшись, що не відчуває того тяжіння, що відчувала пару миттєвостей тому, видалила її, вирішивши йти далі.