Хіба примари люди

- Eгегегей! Де всi? Куди подiлися люди? - кричав на все горло Джакай.

- Припиняй! Для чого вони потрiбнi? - заспокоював друга Кассiм.

Такої гарної дружини, як у Джакая, не було нi в кого. В юностi один aмериканський моряк навiть пропонував їй поїхати з ним до Сполучених Штатiв, щоб зайнятися модельним бiзнесом. Дружина вiдмовилася, бо кохала Джакая. Вони побралися. Народилося трiйко дiток, а потiм i четвертий. Старшi були здоровi i красивi, як мати. А молодший прийшов у цей свiт з хворими ручками. У Джакая гнили нiгтi, а у сина гнили кiстки. Джакай не мiг виконувати важку роботу, тому влаштувався охоронником до притулку для альбiносiв. Як i бiльшiсть танзанiйцiв, вiн не вважав альбiносiв людьми. Примари. Найбiльшу огиду викликав хлопчик переросток, який бавився сам з собою. Вiн був слiпим i глухим вiд народження.

Джакай так сильно кохав свою дружину, що вдома нi на крок не вiдходив вiд неї. Джакай хотiв, щоб вона придiляла увагу тiльки йому... та й дiтям, звичайно. Хоча дружина нiколи не була у притулку для альбiносiв, iз розповiдей чоловiка знала про всi секрети i закутки.

- Джакаю! - тодi вона впала на колiна i обняла чоловiка, - Треба рятувати малого. Знахарка обiцяє вилiкувати. Просить нiготь примари принести.

- Тьху, яка гидота! - Не дуже плюйся. Брату наказала, щоб вiн вiдрiзаний палець з ноги примари дiстав.

- Знову у брата нога крутить?- Так. Тiльки не та, яку лев зламав - iнша.

- Чому, цiкаво?

- Можливо, тому, що на неї  навантаження бiльше. Та то пусте. Поп'є мiсяць зiлля з альбiноса, все й минеться. Вибери самого немiчного. Приведи додому. Брат на шматки розбере, ще й грошi заробимо. Тiльки дiлитимемо з ним порiвну. Брат знається нa справi. Потрiбно все до останньої кiсточки продати, iнакше дiло копiйки не варте...

- От тут-то я зрозумiв, що таке кохання, Кассiме.

- Що ж воно таке? - Це отрута, це магнiт. Воно заманює, затягує, а потiм - бах, i ти нiхто. Мрець.

- Ти нiхто? Ти справжнiй друг. Мене врятував. Тепер я чую i бачу людей.

- А я бачу тiльки тебе, Кассiме. Всi нещастя вiд жiнок. Це найбiльше в свiтi зло.- Можливо й правда, адже мене мати народила для мук, а потiм вiддала в притулок.

- Добре, що все в минулому.

- Так. Тепер тобi дружина не зашкодить. У неї новий чоловiк - молодий, cильний, з дужими руками.

- I я сильний. З чого взяв, що я слабкий.

- Чоловiки не плачуть. А ти плакав.

- Коли? Щось не пам'ятаю...

- Коли мене рiзав...

- Ха-ха-ха! Я? Тебе? Мого єдиного друга? Рiзав? Ха-ха-ха... - Джахай схопився за живiт. Регiт був сильнiшим вiд нього. Чоловiк упав додолу i почав задихатися, не припиняючи смiятися. Кассiм намагався пiдняти друга, та сил було замало. Вiн сiв поряд з ним i чекав, доки той заспокоїться. Перехожi обминали Джакая. Старшi спiвчутливо озиралися, а дiти смiялися. Найсмiливiшi пiдбiгали i футболили чоловiка босими ногами. Кассiм вiдтягував хлопчакiв: а так, як вони його не могли бачити, вважали, що штовхається хтось iз своїх - та ще так справно i швидко, що ставало не по собi. Смiльчаки злякалися власної безпорадностi. Навiть гратися відмовилися. Всi, хто надавав Джакаю стусанiв, розбiглися по домiвках.

Друзi попрямували до смiтника. Джакай тримався за живiт. Хтось iз дiтей поцiлив ногою в стару рану - ту, яка довго гнила, пiсля того, як лев кiгтем розiдрав... Саме тодi поранений звiр у передсмертнiй агонiї брату дружини ногу зламав. Впав на ногу i розтрощив її.

Кассiм згадав притулок. Згадав, як йому було боляче, коли так само потрапляв пiд стусани. Нiколи не бачив тих, хто знущався над ним, але вiдчуття i бiль запам'ятав. Не забувається.

- Дуже болить?

- Та нi. Все нормально. Дякую тобi, що захистив. Били дiти чи дорослi?

- Дiти.

- Скiльки їм рокiв?

- Я ж вiднедавна бачу. Не можу знати. Вони менi по підборіддя, тобi - по шию.

- Такого вiку, як мiй молодший, - Джакай сiв посеред дороги i заплакав.

- Вставай. Ти чого? Пiшли. Потрапиш пiд автомобiль! Добре, якщо зразу загинеш. Але ж можеш залишитися калiкою!

- Як там мiй синочок? Йому весь час болiло. Ми з дружиною дуже хотiли врятувати його...

- Все буде добре. Я чекаю на нього. Незабаром нас заберуть небеса.

- Вiн буде здоровим?

- Звичайно. Подивись на мене, - Кассiм бiгав, стрибав, танцював. Джакай плескав у долонi. Автомобiлi об'їжджали божевiльного, який посеред дороги розмовляв сам iз собою. Врештi-решт у водіїв урвався терпець: чоловiки допомогли Джакаю пiднятися i перейти на обочину. Хтось вiддав йому пакет з їжею. Джакай зрадiв. Та ще бiльше радiв за друга Кассiм. Вiн нещодавно дiзнався, що їжа призначена не тiльки для поповнення сил, а i для радостi. Виявляється, що їжа має колiр, смак i запах. Кассiм радiв за друга, як за самого себе. Продукти в пакетi були свiжими - щойно придбанi в магазинi. Їжi вистачить на кiлька днiв.

Джакай навчив Кассiма читати i писати, грати в футбол, вибивати африканськi ритми на барабанi. Музичний iнструмент знайшли на смiтнику. Однак наступного дня якiсь хулiгани вiдiбрали барабан i зламали його. Кассiма не чiпали, а Джакая побили. Знесилений друг лежав на палючому сонцi i постiйно просив пити. Кассiму сонце i спрага не страшнi. Вiн прикривав  Джакая своїм тiлом. Друг весь час говорив йому слова подяки, але пiднятися змiг лише наступного ранку.

Коли Кассiма i сина забрали небеса, Джакай знову побачив людей. Вони сидiли в залi суду. Джакая звинувачували в злочинi, якого він не скоював. Вiн нiколи б не перерiзав горло Кассiму. Нi за яких обставин не пив би його кров. Джакай не розчленовував тiло альбiноса на шматки. Дружина говорила, що все це мав зробити її брат.

Проти Джакая свiдчили брат дружини i молодий охоронник. Джакай мовчав. Пояснювати божевiльним - марна трата часу. Не мiг Джакай убити людину. Вiн в мавп не стрiляв на полюваннi - не те щоб убити людину... Хоча... хiба примари люди?