Один з них

З самого раннього дитинства, я вчилася бути корисною. В нашій долині до жінки ставляться з пошаною, але є й ще одна категорія. Ця категорія «жінка-прислуга», вони живуть при будинку влади. Всі жінки прагнуть потрапити в їхнє середовище, намагаються сподобатися імператорській родині, особливо чоловікам. Я б хотіла вийти заміж за коханням, не бути в тому числі цих дівчаток. Але, моя доля була уготована ще до народження. До чого мені було ще прагнути? Втекти? Кинути свою сім'ю в біді? На жаль, я не могла і не мала права. Свобода — розкіш, мені вона не по кишені. Карман, то великий, що з нього?

Імператорський дім, настає осінь. Імператор сидів за столом, вирішуючи долю нових рабів. Стукіт у двері. Відірвавши від паперів свій погляд сказав:

- Увійдіть.

- Добрий день, Ваша Величносте!

- Добрий, ти знову привів до нас в будинок цю дівку?

- Це не дівка, це моя наречена.

- Варто, відведіть ї! А ти залишися, нам є про що поговорити.

- Ви не маєте права, так до неї ставитися. Ця дівчина носить мою дитину, будь ласка, будьте прихильні.

- Емір, що я тримаю в руках?

- Ваше Величність, це медальйон влади.

- Бачиш, Емір, поки цей медальйон у нас, ми правимо долиною. Наречену вибирає для тебе імператорська сім'я, а не ти. Що ж, я радий за дитину. Як, я бачу термін чималий, я зроблю тобі подарунок.

- Який?

- Я дарую цій жінці життя. Тільки, ти зобов'язаний відвести її в стару частину долини до нижчого стану. Дай їй трохи золота, і забудь.

- Як накажете, хіба я можу боротися з вашою волею.

Грань була настільки тонкою, темний підвал, трохи світла пробивалося в це пекло. До чого ж все це? Вони мене вб'ють, ніхто ще не пішов проти імператора, така традиція, звичайна дівчина повинна схилитися.

Минуло кілька років. Літній вечір у старій частині долини. Звичайний народ зібрався на святкову вечерю. У ці дні вся ліва частина долини накриває величезний стіл. Збирається близько двох тисяч осіб. Жінки готують і накривають столи, чоловіки встановлюють величезний стіл, рубають птицю, носять воду і роблять всю фізичну роботу.

Одна дівчина займалася пранням, її золотисті локони пестив вітер. Нікого не було поруч, крім природи і спокою. І тут з-за дерева почувся голос.

- Дівчина, стійте, я бачив як ви впустили величезний шматок тканини в річку.

- Вітаю, почекайте... справді, немає в кошику. Ви б не могли мені віддати його?

- Ні, дівчина, я вам його не поверну.

- І що ж? Ви хочете?

- Я хочу знати, де ви живете? І ваше ім'я?

- Мене звати Анна. А де я живу? Ви ніби не знаєте?

- Анна, нумо побиймося об заклад?

- Я не буду цим займатися.

- Ти злякалася?

- Ні, про що ви ? - з готовністю відповіла вона, її погляд був як у кобри готової напасти на свою жертву.

- Тоді, домовленість така. Хто більше з'їсть страв за вечір. За тим і перемога, — відповів незнайомець.

- Як забажаєте, до вечора — прокричала Анна.

Настав вечір, все було готово.

- Час свята — промовив старшина. - Час вшанувати літо за його дари. Оголошую всій долині! Смачного!

Люди доторкнулися до страв. І з усіх зібраних гостей і людей долини, упав погляд на одне місце.

- Анна, вітаю, — прокричав він їй

Вона весело посміхнулася, і нічого не відповіла. Незнайомець встав і пройшов серед натовпу. І тихо на вухо прошепотів:

- Час парі, мила. Ти пам'ятаєш, хто програв, виконує бажання.

Натовп дивно дивилася, що незнайомець підійшов до дівчини. І сів навпроти, вони дивилися один одному в очі. Він махнув рукою, і став жадібно з'їдати курку. Почався справжнісінький поєдинок. Коли Анні вже було складно дихати, вона йому махнула рукою, незнайомець зупинився. Він підвівся і зняв лахміття. Всі люди замовкли та сиділи в ступорі. Це був чоловік з імператорської родини. Грізно глянули на натовп він промовив:

- Та жінка, що сидить навпроти мене. Ім'я дав їй мій старший брат. Буде моєю дружиною.

Обличчя Анни стало блідим. Вона глянула ще раз на нього. Згадала, це був брат її коханого. Коли, вона служила при дворі, він надавав їй знаки уваги. Навіть, врятував її від прочуханки. Очі її більше округлилися.

- Я молодший брат Еміра. Я не маю відношення до трону. Я маю право на цю жінку. Я оголошую її дитину своїм позашлюбним сином. І за всіма законами, я одружуся з цією жінкою.

Натовп все так же мовчав. Він встав з-за столу, витер руки клаптиком тканини, наказним тоном промовив:

- Збирайте, Анну. Щоб, до ранку ця жінка була готова. А вам старійшина, я плачу мішок золота. До чого вам йти проти моєї волі?

Наступав світанок. Дівчина дивилася на свою дитину, гладила її по волоссю. Стукіт у двері.

- Анна, ти зібралася.

- Так, старійшина.

- Пробач, мила. Я нічого не можу зробити для тебе. Поки влада у цих людей, ми безсилі. Одного разу, ми змістимо цю владу. І зробимо всіх рівними, ми готуємося. Я буду посилати тобі листи. Ти повинна стежити за імператором. Я не знаю до чого ти їм потрібна. Емір викинув тебе та дитину. Ти повинна бути сильною. Прошу тебе, не роби дурниць.

- Я все розумію. Я зроблю все заради нашої свободи.