Хто кого?

Пролог

Якоїсь митті порушився баланс у Всесвіті…

Темрява почала розширятися.

Чорна матерія поглинала повільно та безперервно простір, який займало Світло та яке належало саме Світлу.

На Космічних просторах постало питання: хто кого?

Чим усе це закінчиться?

Невже проста людина здатна все це зупинити?

Але як?

1

- Хрещений! Дядько Тарасе! Я їду. Далеко. Бо знайшла нову роботу.

- А чим тебе стара не влаштовувала? – здивувався сивий чоловік в одязі пастиря.

- Я хочу мандрів, пригод. Багато нового. Побачити нові світи. І на власні очі нарешті зазирнути до світу левіанів, яких очолює король Левко, почути на власні вуха їхній шепіт, яким вони говорять, та спробувати поспілкуватися з ними телепатично, як у них прийнято.

- Ой, Роксано… І хто ж тобі запропонував таку роботу? – запитав Тарас.

- Я побачила оголошення. В Мережі. Я надіслала свою заповнену анкету – і на неї відгукнулися. І вже зі мною поспілкувалися. В он-лайні. Я влаштовую їх. Підходжу їх вимогам. Усім, при чому.

- Ой, мене ж просили твої покійні батьки попіклуватися про тебе. А як я це зроблю, якщо я буду далеко від тебе? Настільки далеко, що навіть нічого про тебе не почую протягом всього свого життя. Якщо ти поїдеш, я більше тебе не побачу… - засумував хрещений.

- В мене одне життя. Я хочу його провести, як мрію… Вибач мені… - попросила пробачення Роксана.

- Та нічого. Слухай. Я тобі подарую дещо. Але не розказуй про це нікому. Коли прийде час цим скористатися, про це дізнаються всі, бо це буде означати, що ти рятуєш не тільки себе, а всіх, хто поруч тебе. Це захист. Мій захист мене. Моя часткова життєва енергія, яка буде спати в тобі до тієї митті, поки не прийдеться рятувати цілий народ. Може навіть цілу цивілізацію. В мене є дар. І я віддам його тобі. На прощання. – дядько Тарас підійшов до Роксани, поклав свою руку на місце, де розташоване сонячне сплетіння (посередині над грудьми), - і там з’явилося золоте зображення Сонця.

Зображення на шкірі засвітилося, повиблискувало блискучими променями, а потім згасло, залишившись звичайним татуюванням.

- Це – енергія Світла. Коли темрява буде поглинати вас, скористайся цією енергією світло: воно врятує вас. Усіх.

- Дякую. А тобі вже не потрібно? – поцікавилася дівчина.

- Мені вже нічого не потрібне. Я вже прожив своє життя. А в тебе все попереду. – пояснив Тарас.

- Дякую! До побачення.

- Прощавай, Роксано!

2

- Я хочу познайомити команду зі ще однією співробітницею, яку обрали на цю місію в останню мить. – промовив робот-голограма. – Це – Роксана Вівді. Інженер по обв’язці двигунів. Буде займатися заміною електроколекторів на двигунах, якщо жгути та провода вийдуть з ладу. Сідай, Роксано, на вільне крісло – це твоє робоче місце. Тепер вся команда в зборі. Я – ваш гід у космічному просторі. Можете мене називати Моргун. Я познайомлю усіх з коротким маршрутом нашого корабля. Дивіться на віртуальний екран головного комп’ютера.

Всі подивилися у простір перед собою, в якому появився великий прозорий екран.

- Зараз ми наберемо Першої Космічної швидкості. – продовжив віртуальний голографічний робот Моргун. – Та вийдемо на орбіту Землі. Потім набудемо Другої Космічної швидкості, щоб вирватися з гравітації вашої блакитної планети, а, коли розкриємо зоряні вітрила та накопичимо сонячної енергії, використовуючи додатково від’ємні двигуни, корабель досягне Третьої Космічної швидкості, ми відірвемося з гравітації цієї найближчої зірки та залишимо Сонячну систему. Назавжди. Сподіваюся, ви встигли з усіма попрощатися.

- Так. Але це було важко. – хтось вигукнув серед команди.

- Прошу говорити тоді, коли я персонально до когось звертаюсь. – зауважив голографічний робот. Продовжимо. Ви ж знаєте, що ми знаходимося між рукавами галактики Чумацький шлях, подалі від її центру, в якому розташована велика Чорна дірка. Вона утримує всі ці зорі галактики, яких найбільше саме в центрі, біля Чорної дірки, де відбувається наймасовіша активність, де більше всього найрізноманітніших зірок та пилу, який підсвічується через щільність, через що межі невидимої Чорної дірки підсвічуються, роблячи її видимою. Саме там і розриваються зірки, коли їх поглинає Чорна дірка, засмоктуючи в себе, саме там буйство всіх подій. А Земля знаходиться в тихій гавані, в безпеці від всього цього. Коли Чорна дірка поглине забагато матерії та енергії, вона вистрілює своїми нутрощами у двох протилежних напрямків, створюючи нові галактики. Саме зараз це відбувається. В наш 5241 рік вам, землянам, вдалося нарешті побачити, як ваша Чорна дірка переїла. Вона створює нову галактику Зею та Діо. Але ми пролетимо повз них. Бо нас цікавить вже давно існуюча галактика Андромеда, яка стрімко наближається до Чумацького шляху, по суті яка і вб’є врешті решт як Чумацький шлях, так і себе об’єднанням, але в якій випадково знайшлася планета Біра, яку населяють левіани під керівництвом короля Левка. Саме до левіанів, до їхньої планети прямує наш корабель, щоб людство навчилося жити чи просто співіснувати з іншою цивілізацією та отримало від них знання безсмертя та телепатії, яке властиво в Сонячній системі лише роботам. Отже. Зараз космічний корабель за межами Сонячної системи, яку ми щойно покинули, створить керовану Чорну дірку – таку собі червоточину-портал, через який ми усі одразу попадемо на задані координати. Та опинимося біля планети Біра. Це шлях в один кінець. Бо проєктом не передбачено, щоб його учасники поверталися назад. Я отримані данні буду передавати через відкритий портал – керовану Чорну дірка, створену цим кораблем. Отже. Приступимо. Зараз почнемо процедуру створення керованої Чорної дірки…

Після цим пояснень віртуальний робот розпочав процедуру створення порталу, через який обривалося усі зв’язки з минулим тих, хто був на цьому космічному кораблі.

Але в останню мить прийшло оповіщення, що Сонячна система почала зникати, поглинаючись раптово темною матерією, яка несподівано почала розширюватися, знищуючи все на своєму шляху.

- Процедура вже запущена. – повідомив віртуальний робот. – Але я можу вас привітати, бо ви залишилися єдиними серед цивілізації людей живими, та пожаліти вас, бо ваші родини або вже мертві, або помруть у найближчі хвилини. Чорна матерія чомусь почала розширятися та поглинати все на своєму шляху. Ще мить – і ми усі залишимо цей вже небезпечний для життя світ. Тільки тоді прийдеться закрити за собою портал, щоб не впустити в нього чорну матерію, яка почала порушувати баланс.

І справді. Через мить усі перемістилися в просторі. Залишивши галактику Чумацький шлях. І опинившись в галактиці Андромеда.

Тепер оці всі члени команди – єдині представники цивілізації землян.

3

- Пройшли червоточину. – Повідомив віртуальний голографічний робот. – Зараз зробимо зміни у плані проєкту та захлопнемо портал.

Робот все зробив сам.

Тепер залишалося приземлитися на Біру.

Через годину корабель прибульців (землян зі Сонячної системи) вже стояв на космомайданчику, а самих людей зустрічали левіани.

Король Левко стояв на своєму балконі.

Але несподівано почало зникати небо…

- Чорна матерія добралася і сюди! – крикнув робот Моргун, який нещодавно (перед виходом на поверхню) обрав собі потрібне механічне тіло з каталогу своїх спеціалізованих форм для різних цілей. – Усім людям терміново на корабель для прийняття рішень щодо виживання останніх представників цивілізації. Роксано! Поспішай! Не ризикуй своїм життям. Людей залишилося всього лише тридцять. Саме вам відновлювати ваш людський рід. Тепер моя найголовніша задача: збереження людства.

Але Роксана стояла, не поворухнувшись. Щось кликало її. Щось тягнуло її до цієї темної матерії.

Робот Моргун спробував узяти Роксану на руки, але вона ніби приросла до поверхні чужої для неї планети.

- Я повинна це зробити. Я повинна врятувати усіх. – шептала Роксана.

На місці її сонячного сплетіння підсвітилося зображення рідної зірки, якої вже немає.

Зображення Сонця на шкірі загорілося яскравою фарбою.

Якась надміцна, надпотужна енергія вискочила з цього «татуювання», з грудей Роксани полився безперервний потік чистої світлої енергії.

- В дівчині енергія Світла. – прокоментував король Левко, побачивши, що відбувається з дівчиною. – Сподіваюся, дівчина нас врятує.

З Роксани, ніби із зірки, у всі сторони виходила енергія світла, яка спалювала зайву енергію Темряви. А вона дійсно була зайвою, бо знищувала все на своєму шляху, поглинаючи такий звичний для усіх Всесвіт.

Коли непрошена Чорна енергія та матерія були ліквідовані, той самий потік чистої світлої енергії Світла поруч з цією зірковою системою, де знаходилася планета Біра, розмістила Сонячну систему, повертаючи усіх, хто проживав на тут мить знищення, на свої місця.

Світла енергія Світла воскресила Сонячну систему та усю цивілізацію людей.

Поруч з Роксаною, яка купалася у світлі, з’явився її хрещений дядько Тарас.

- Ти врятувала усіх. А тепер час повернути мені своє. – сказав він.

Зображення Сонця над грудьми Роксани відділилося від її шкіри та перенеслося на груди дядька Тараса.

- Я буду і далі хранителем енергії Світла. А потім перед смертю я передав цю справу у надійні руки. – Тарас уважно подивився на свою хрещеницю.

- Добре. Я згодна. Як вирішиш, дядьку.

Роксана обійняла свого хрещеного, а він поклав свої руки їй на спину, притискаючи до себе.

Епілог

Ну що? Хто кого переміг? Темрява Світло? Чи Світло Темряву?

Відповідь ви самі побачили.

Все повернулося на свої місця.

Крім одного…

Тепер Сонячна система знаходилася в галактиці Андромеда поруч із зірковою системою, в якій кружляла планета Біра з левіанами на чолі короля Левка.