Місія — врятувати першу леді!

— Агент 276 прибула! — досить життєрадісно гаркнула кучерява шатенка і бадьоро, як на параді, клацнула підборами.

Одягнена дівчина була військову форму, на грудях, треба сказати, дуже помітних, красувалися офіцерські нашивки і, судячи з кількості смуг, дівчина була сержантом. На рукаві гордо розправив крила чорний бісілінний сокіл, насправді навіть не птах, хоч би що там думали перші колоністи планети Бісіліні. Ця тварюка була ближче до кажанів, хоч і примудрилася відростити собі пір'я. Під пір'ям ховалися перетинчасті крила, з гаками на кінцях фаланг. І тварина вміла їх повертати в будь-який бік, чіплялася за скелі, практично зливаючись з ними, і спокійно чекала здобич з недостатньо гарним зором. А під час ураганів ці «пташки» ховалися у тріщинах, в які начебто не могли пролізти. І вчені досі сперечалися, як вони примудряються так сплющитись.

Загалом чудовий символ для спецслужби, що займається внутрішніми проблемами.

— Ходімо, агенте…

— Марія Соколик.

— Агент Марія Соколик. Введемо вас у курс справи.

Дівчина кивнула і слухняно пішла одержувати інструкції. Точно, як попередні двадцять шість. Двадцять шість дівчат, які так і не повернулися. Жодну з яких не взяли у СБП за гарні очі.

***

— У жодному разі не відкушуйте від того проклятого гриба, особливо з протилежного боку, — з надривом і вірою в краще говорив Григорій Фліп, експерт із віялових ігор.

— Перших чотирьох ми так і втратили. Досі з квестів, що нашаровуються один на одний, виплутатися не можуть. А минуло вже сімнадцять днів, — спокійно додала його помічниця та поправила окуляри. Ігрові, щоб її, окуляри!

Марія Соколик здивовано подивилася на фіолетовий гриб, який красувався на одному з трьох моніторів, розгорнутих просто над робочим столом голови служби безпеки президента. Гриб виглядав так, що жодній нормальній людині не спало б на думку його кусати. Але чотири розумні, досвідчені професіоналки чомусь взяли та відкусили, і застрягли у проклятій грі на півмісяця. І чорт їх знає, навіщо вони це зробили. Зв'язку з тими, хто перебував усередині «Жіночого світу», як не було, так і немає.

Прокляті розробники! Разом із їхнім бажанням виконувати жіночі мрії!

— Далі, благаю, не цілуйте підозрілих жаб, змій, щурів та іншу живність! А то через це троє вплуталися в квести з весіллями, одна пішла вбивати дракона, а остання зайняла вакантну роль лісової відьми і чим вона там займається взагалі незрозуміло!

Марія Соколик смикнула плечем.

— Що мені там ще не робити? — спитала, явно не розуміючи, чому її підозрюють у здатності створити подібні дурниці.

— Ваші колеги теж були впевнені, що нічого подібного не зроблять, — ядуче промовив Григорій, а його помічниця поправила окуляри. — Далі, в жодному разі не допомагайте дітям. Діти у цій грі взагалі щось страшне. Через них можна навіть почати будувати королівство, а це довгий процес… я так попередню помічницю втратив, уже третій місяць лежить у капсулі і явно не збирається у найближчі півроку залишати її.

Марія Соколик підняла брову.

— Я нічого не робитиму, складіть список і не буду, — сказала впевнено. — Дітей я не люблю. Але ви мені не сказали найголовнішого. Кого треба звідти вивести?

Григорій з тугою глянув на сумного голову служби безпеки, Лева Хорна. Той зітхнув і неохоче проскрипів:

— Дружину нашого президента. Першу леді. Ми її там загубили два місяці тому. Потім загубили купу співробітниць, у тому числі й тілоохоронців... і ми маємо всього тиждень.

— Тиждень? — перепитала Марія, а потім видихнула: — О…

Розумна вона дівчина. Розуміє, що не може президент з'явитися без дружини на саміт, на якому, зокрема, обговорюватимуть і можливість визнання ігрових шлюбів законними. Обговорюй тут, коли твоя власна дружина втекла від тебе відпочити в чергову гру, яка нівелює вплив стресів і позбавляє депресії.

Позбавляє депресії, щоб її! Першу леді!

А тут законність ігрових шлюбів та переваги традиційних сімейних цінностей.

І депресія...

Чудове ж поєднання, хоч бери та стріляйся.

***

Занурення у гру було дивним. Жодних тобі занудних інструкцій. Жодної історії світу. Взагалі, повна тиша. І завірюха із різнокольорових, пастельних тонів сніжинок.

Марія насупилась, спробувала незрозуміло що в цій круговерті видивитися, а потім опинилася в світлому приміщенні. Трикутному такому, ніби його будували, пам'ятаючи про курені з гілок, які так люблять описувати деякі романістки, що нудьгують за минулим, у якому все було гранично просто і зрозуміло.

— Цікаво, — сказала Марія, роздивившись, що стіни куреня були розписані незрозумілим текстом. Швидше букви навіть друковані.

Зробивши крок вперед, до виходу з дивної будови, вона помітила, що її зручна та звична форма змінилася на білу мереживну сукню. Довгу, з пишною спідницею, як у казкової принцеси. Загалом, та ще гидота.

Піднявши поділ, дівчина здивовано подивилася на прозорі, на вигляд скляні туфлі, добре хоч без підборів. Як ці салатниці трималися на ногах і чому не завдавали незручностей було незрозуміло, але Марія вирішила не думати, які таргани мешкають у головах розробників гри. Явно товсті та відгодовані. Інакше вони б до цієї казкової гидоти не додумалися.

— Гаразд, уперед, — тихо наказала собі дівчина і сміливо пішла до виходу.

Озирнулась. Хмикнула.

— Що за нісенітниця? — спитала сама в себе. — Я точно не мріяла вивалитися з книжки, що стоїть на столі шалашиком. Я ліліпутка?

Праворуч щось зашаріло, дівчина різко обернулася у здивовано витріщилася на мишу.

— Я не цілуватиму тебе, — сказала впевнено.

Миша нахабно посміхнулася, продемонструвавши жахливі різці.

— Мене й не треба, — сказала, смикнувши вусами. — Там на тебе наречений чекає, Дюймовочко. Сам містер Крот.

Сукня виявилася весільною.

— Я не Дюймовочка, — погрозливо сказала Марія.

— А чого ти така маленька? — поцікавилася миша.

А ластівок довкола не спостерігалося.

— У мене місія! — ще більш погрозливо сказала Марія, задерла сукню і кинулась тікати подалі від миші.

— Ось погана дівка, — пробурчала та, й чомусь не стала переслідувати. — Сама все ускладнюєш. Плутаєш і перемішуєш. А від свого щастя все одно не втечеш.

— Так, все життя мріяла про крота, — на бігу пробурчала Марія, добігла до краю столу і хоробро стрибнула на стілець, що стояв поруч.

В неї була місія і вона не збиралася витрачати дорогоцінний час на якихось гризунів.

***

— Ну, чим займається наша Соколик? — Запитав глава служби безпеки президента.

Судячи з виразу обличчя Григорія, нічим корисним вона не займалася, як і всі іншу дівчата, відправлені в «Жіночий світ», щоб повернути першу леді.

— Дуже бадьора дівчина, — відповів він таким тоном, що Леву знову захотілося напитися. — Бігає мишачими ходами і вже майже дійшла до гриба.

— Фіолетового? — з тугою спитав Лев.

— Ні. Коричневого.

— Щось новеньке.

— На грибі сидить гусениця. Я пошукав у літературі, схоже, це гриб здатний повернути їй ріст.

— Ну так… добре ж.

— Навряд, — сказала помічниця. — Я подивилася характеристику вашої Марії. І можу з вами посперечатися, що далі вона вплутається у війну за Світле місто.

— Навіщо це їй? — здивувався Григорій.

— А щоб довести принцу, він там красень, герой і мрія всіх жінок, що вона краща за нього. Вона братові все життя це доводить, судячи з усього, в армію пішла, щоб забратися кар'єрними сходами вище, ніж він, а тут цілий принц. Який не може відвоювати своє місто. І купа генералів.

— Але в неї місія, вона ж розумна дівчина, — нагадав Лев, якому напитися захотілося ще більше.

— А в Білому місті знаходиться наша перша леді, — знизала плечима помічниця. — Ви ж знаєте. Пече чарівні булочки та влаштовує свята для різних замарашок. І потрапити туди можна, як завгодно, хоч на ластівці долетіти.

— То чому ця ідіотка не долетіла? — заволав Григорій.

— Тому, що особисто ви їй наказали не цілувати підозрілих гризунів, — суворо нагадала помічниця та звично поправила окуляри. — Вони підкидають нашим рятівницям найпростіші алгоритми, як ви й вимагали, але жодна з дівчат не захотіла ними скористатися. Їм саме складні та довгі квести здаються більш простими.

— Олено, може ти сходиш? — з мольбою спитав Григорій.

— Ні, боюся, я теж не помічу найпростіший алгоритм. Я вам із самого початку казала, що потрібно не поспішати, а дозволити їм побудувати ланцюжок квестів із налаштуванням на Оксану. І вона просто прийшла б у кондитерську, по вішках. Але ви вирішили, що хочете зробити все швидко. І почали підбирати відповідну дівчину.

— Тоді б ці довгоносі стримери помітили втручання, — нагадав Лев і інстинктивно поплескав долонею по кишені. На щастя, фляги там уже не було, ще тиждень тому цю спокусу викинув.

— А тепер не менш довгоносі можуть помітити, що половина жінок із СБП вирішили пограти в «Жіночому світі» та зацікавитися цим феноменом, — сказав Григорій. — А враховуючи, що всі вони в наших капсулах, у яких взагалі мають лежати дипломати і спілкуватися з колегами…

— А потім ще й наш президент з'явиться на саміт без дружини, — сумно додав Лев. Він був упевнений, що його кар'єру закінчено. Причому голосно та ганебно. Що його все життя будуть переслідувати дивні жінки з різних спільнот, намагаючись з'ясувати хто і як довів цілу першу леді до депресії і чому їй не дозволяли пекти тортики. Що…

А мерзенна помічниця Григорія загадково посміхалася і поправляла свої не менш мерзенні окуляри.

***

— Чоловіки, — пробурчала Олена, вийшовши з кабінету, де високопоставлені змовники підбирали чергову рятівницю президентської репутації.

Постукала кінчиком пальця по правому склу окулярів, усміхнулася, побачивши, як перша леді, котра навіть не підозрює, що її загубили, прикрашає панкейки кремом. Виглядала вона абсолютно щасливою і в порятунку явно не потребувала. А годинник, котяча морда, зі цифрами, що змінюються в очах, так само йшов назад, відраховуючи час до закінчення незапланованої відпустки.

— Я відразу сказала, що вона повернеться вчасно, за три дні до саміту. Так ні... Може й мені втекти? У гори, на рибалку. Сидітиму, ловитиму форель, а потім свій улов буду їсти. А довкола ліс, пташки, і жодних чоловіків. Краса.