Поети
Він щось побачив, те – незриме,
Помітне оку не усіх.
Уклав у слова – дзвеніли рими.
Та вірити жоден не хотів.
«Ти нас прокляв!»
«Від тебе біди!»
Лунало із усіх сторін.
Його спалили, чи розп’яли.
До смерті закатували чимсь.
Через віки проголосили, мовляв,
Був він, все ж таки, святим,
Великим вченим, прозорливим,
Що бачив світ, як є – мінливим.
«Він забезпечив людству ріст»,
‒ Так говорили звідусіль.
Був інший, признаний всіма,
Його любили так відверто.
Умів єднати всі слова.
Таланти мав, читати серце.
Напевне знав, чого хотіли,
Думки чужі він розумів.
Вихром крутив по колу рими,
В оману вводив читачів.
Пройшло життя. Скінчивсь поет.
Змінились люди, їх бажання.
Словам, бувалим, не дістати
Нових стандартів слухачів.
А третій, знаєте, такий,
Що щирість цінував і правду.
На гору діставав, з глибин,
Загублені бажання, стани.
Здирав бинти, що всохли в рани.
Він зцілював людей словами.
Четвертий, п’ятий ‒ хто їх знає?
Поети різними бувають.
...
Аріяна Скр
