Всі вірші

Ви не знаєте що таке хаос в голові

Коли раптово та небажано зникає тиша

Коли ти звик що думи ті німі

Але ти розумієш – тиша глибша

Я вже забула хто я є насправді

І кожна моя зміна була невловима

Я хочу стати ним нехай мене помітить світ

Побачити б той світ його очима

У нас подібний біль в очах

Подібна зовнішність, густе волосся

Лише в своїх очах я бачу дикий страх

Героя страх що не з тим ворогом боровся

Мій ворог внутрішній його ім'я тривога

Вона рятує та руйнує водночас

Ламає мені ребра, що скрипить підлога

Всміхається і каже "малече, без образ"

День 876 (18.07.24)

Бачили очі, що купували

Скиглити пізно сьогодні.

Краще згадаймо, кого обирали,

Хто в нас обранці народні?

Наша Верховна Рада Вкраїни -

Імідж у світі, обличчя.

Законодавчі створює зміни,

Не гальмувать на узбіччі.

Там мають бути кращі з найкращих,

Кожен із досвідом певним.

А назбирали більшість пропащих,

Що там присутні даремно.

Замість писати, приймати закони,

Зайняті всі особистим,

Із хабарями ловлять їх знову

Хто є на руку нечистим.

Не забувають про відпочинок,

Бажано, щоб за кордоном.

Чвари, скандали, не Рада, а ринок,

Де там зайнятись Законом.

Зрадники, навіть, у Раді знайшлися,

Викинуть що неможливо.

В діях ганебних геть розійшлися,

Суспільство «ковтає» це диво.

Якось забули: війна у країні,

Інфраструктура в облозі,

Геть розтрощили, всюди руїни,

Ворог на нашім порозі.

Нас від електрики всіх відключають,

Бо дефіцит є ресурсу.

Що у ВР проблеми не знають,

Збилися «бідні» із курсу?

Прийняли разом закон, що керує

Часом зимовим та літнім,

В чім необхідності більш не існує -

Рішення в колі елітнім.

Маємо пильними бути до того,

Як і кого обирати.

Стати уважними до простого,

Ніко́му не дати вбивати.

Узбережжя. Кам'яниста варта.

Блима оком велетень-маяк.

Поки є життя, запалюй ватру:

Чиясь ніч темніша, ніж твоя.

Десь гучніші грози, вищі хвилі,

Дужчий вітер, більша мілина.

Волорогий Велес чарку хилить,

Хмура Мара море п'є до дна.

Як човни у темряву поринуть,

Як чорти навіють переляк,

Викрути на максимум горіння,

Капітанам дай гарячий знак.

Хай усі спотворені суденця

Кинуть якорі в безодню літ.

Як умруть боги, то доведеться

Нам самим освітлювати світ.

Відколи вродило поле,

Зозуля співа про долю,

Кладе в зеленаві руки

Округле каміння звуків.

Смакує цукрову вату

Липневий нероба-дощик.

Купив би "ку-ку" багато,

Та їй не потрібні гроші.

Ти маєш тавро поранень,

Якими, напевно, гордий.

Даремні твої надбання:

"Ку-ку" не почесний орден.

"Ку-ку" - і в очах нуртує

Прозора солона суміш.

Зозуля тебе врятує.

Ти чуєш її? Ти чуєш?

День 875 (17.07.24)

Втрати російського флоту великі:

Двадцять плюс сім, ще й підводний один.

Кожному з них підібрали ті ліки,

Допомогли які виправить чин.

З нашого Криму кремля терористи

Базу військову створили, на жаль.

Мають за це цілком відповісти,

Майже прибрали звідти ту шваль.

Вивели вчора останній вже човен,

Сторожовий, але хто його зна.

Крим пацюками з болота ще повен,

Тобто не орана там борозна.

В Новоросійськ заховали всі дупи,

Але і там їх дістануть усіх.

Ще й на Азовське море до купи

Щось позбирали зі страху поспі́х.

Знає вражи́на - кінець недалеко,

Смерть відчуває та дихає ще.

Як не доб'ємо, є небезпека -

Буде вбивати дурне і злюще.

Переговори можливі як звільнять

Крим та Донбас від па́далі тій,

По Україні стріляти припинять,

Стихне, нарешті, війни буревій.

День 874 (16.07.24)

У Верховній нашій Раді

Язиката Хвеська є.

Ті, обрали що, не раді,

Хвеська проти своїх б'є.

Підіймає галас дівка

Де потрібно промовчати.

В голові у неї дірка,

Тож від неї стогнуть чати.

Зраду бачить геть у всьому,

Точно де її нема,

Як реп'ях до Головкому

Причепилася вона.

Причепилась - не те слово,

Як той Тузик грілку рве.

Вже догризла геть старого,

Наче у РФ живе.

Не натішаться кацапи,

Хвеська - перша в їх ІПСО.

Чи є змова разом грати,

Бо накинули ласо?

Восени ще Хвеську браву

За язик звільнити мали,

Бо сумнівну має славу,

Майже рік її звільняли.

Вже свої однопартійці

Хочуть рота затулити

Язикатій тій злодійці,

Імідж щоби захистити.

З комітету вже поперли,

Залишилось депутатство,

Зупинити Хвеські «перли»,

Зруйнувати її царство.

там під горою заверне дорога

середньоліттям наче по межі

по один бік різке виття тривоги

по інший шурхотять в траві вужі

каміння складене в химерні візерунки

чи гіріє сонце чийсь лускатий бік

без вибору цей обрано керунок

веде дорога лине слів потік

і на горі на золотім осонні

всі промені прокладених стежин

зійшлися й присудили: з міжсезоння

ввійти одразу у купальські плин

День 873 (15.07.24)

Другу добу на шпальтах газет:

«Замах на Трампа відбувся!»

Ракурси різні інфо - вінегрет,

Наш Інтернет захлинувся.

Двічі стріляли за метрів до ста,

Кажуть: «Зачеплене вухо».

Поряд ні дерева, ані куста.

Звідки така заворуха?

Через хвилину спіймали стрілка,

Хлопцю лише двадцять років.

Де ж відкопали того «ділка»,

Що не попав із «трьох кроків»?

Хтось попередньо побачив його,

Як той в будинку ховався.

Що ж так погано хистили свого,

Як в президенти зібрався?

Кеннеді, навіть, знайшовся онук,

Коментував цю подію.

Та непомітним видався звук,

Мабуть, відомим стать мріє.

Версій багато: то доля така,

Від конкурентів то - помста.

Божа хистила Трампа рука...

Гарним перформанс був просто.

Хоче зібрати собі голосів,

Як постраждала небога.

Трохи додав авжеж Дональд плюсів.

Шлях він обрав, як спромога.

За п'ять хвилин десята

Тебе поглине втома втрата й біль беззбройного поета

Холодна кава вб'ється у твоє безгрішне тіло

Реальність стане схожа на бетон

Дзеркала зникнуть мов гнітючий струмінь світла й плоті

Адже ти лиш мара стін без висот

За п'ять хвилин десята

Ти зникнеш й сліду не залишиш від провального етапу

Нікчемність завжди носить хвору приязнь до суспільства

Щасливі не женуться за сліпим

Безмежжя зникне під ногами твого дару після

Отих солоних знатних рук вітрил

За п'ять хвилин десята

Тебе омиє власний ритм закон й стражденні рими в смерті

І влізуть в душу ті коти облізлих ранків без "ків"

Скінчаться болі, а ти від ось тих

Свіжіших за думки верлібри й мрії зі знаком міт

Де букви від слів мчаться без зусиль

За п'ять хвилин десята

Ти пензлем на обличчі мов поет складаєш темпи міста

Ховаєш ті свої холодні очі та потоки

Від слів у цей вівторок про листи

Ти граєш десь забувши про медалі ті бетонні

Які тримають позад нас вузли.

День 872 (14.07.24)

Удар по лікарні у ранзі новин

Логічно завжди буде першим.

Весь світ друкувати про це без зупин

Повинен. Хоч стало б не легше.

Ракетою в серце малим дітлахам,

Що смерть подолати воліють,

Вбиває кремлівський злодій та хам:

Від крові кацапи хмеліють.

Свідомо вбиває хворих дітей,

Цинізм свій проде́монструва́ти.

Вважає найкращою серед ідей:

Від Заходу відповідь знати.

Готовий той Захід на паритет,

Такий, щоби кремль той здригнувся?

Та з трону звалився старий раритет,

Удвоє зі страху зігнувся.

Готовий? Чи знову це все проковтнув,

В пісок геть пірнув головою,

Го́стрі кути, як завжди́, обітнув,

Готова чи преса до бою?

Спустили Безумство кремля на гальмах,

Згадали теракт обережно,

Така дипломатія дивна чи страх

Окутав, що Захід безмежно?

Відкликали дозвіл Storm Shadow кидать,

ATACMS - си теж в забороні.

Ми маємо право ту відповідь дать,

Втомилися буть в обороні.

Безумство - бомбити лікарні з дітьми,

Безумство мовчати та знати,

Що далі ракети літати із тьми,

Щоб нас, українців, вбивати.

Вже час зупинити безумних з болот,

Поставити крапку останню.

Рф, щоб пішла туди, куди флот.

Достатньо для переконання?

День 871 (13.07.24)

Міністр закордонних справ

Угорщини Сіярто

На свою голову зібрав

Скандалів забагато.

Як Орбан в Штати дременув,

Зустрітися щоб з Трампом,

Промову щедру розвернув

Та видав план свій залпом:

«Вже час війну ту припинять,

Рф - непереможна!

Мир Україна відстоять

Не зможе: неспроможна!»

В цей час далеко в США

Між Орбаном та Трампом

Проходить зустріч гучніша́

За вже знайомим штампом.

Усі гравці, де Орбан був,

Чекають перемови,

Від України певний зсув,

Москва дала умови.

Шарманку крутять ті гравці

Уперто та завзято.

«За мир» відомі нам «борці»,

Війна яким є свято.

Ці листоноші від кремля

Втомили всіх серйозно.

Залежні сильно від рубля,

Тож брешуть віртуозно.

Не буває ідеальних фіналів,

Бувають лише жертви трибуналів.

Не буває нічого кращого ніж життя,

Проте можливо для когось це буття.

І можна ще безліч разів казати не буває,

Проте наш вік так швидко минає.

Не встигнути нічого – це жахливо,

Не втратити нічого, напрочуд кмітливо.

Тебе постійно хвилюють чужі проблеми,

Та напиши нарешті ти свої поеми.

Чому завжди ти ставиш хрест на собі?

Коли журба не притаманна твоїй подобі.

Ти не станеш чиїмсь ідеалом без себе,

Нехай кожен розкаже про іншого тебе.

Ти не рівняйся на інших людей,

Котрі не знають життя без грошей.

У тебе є ти, і хто як не ти собі друг,

Тільки не перетворюй це в егоїстський круг.

Ти мрій, живи, кохай, пиши,

Тільки свою грішну натуру подалі залиши.

Ти твори своє внутрішнє «я»,

Плекай свою творчість поки не зійде зоря.

Ти сам за себе, не про себе,

Бо жоден вірш уже не буде про тебе.

День 870 (12.04.24)

Весь світ здригнувся від цинізму,

З яким вбивають москалі,

Межі нема кремля садизму,

Для них усі є замалі.

В ненависті живе пихата,

Всі інші гірше, ніж рф.

Вагомою їй вже не стати,

Перетворилася на блеф.

Обрала Охматдит для вбивства,

Де онкохворі дітлахи.

Кипить до клятої презирство:

На смерть помножила страхи.

Цинізму море на болоті,

В ООН влаштовано обід,

Котлети «київські» мерзоті

Включати у меню не слід.

ГУР, СБУ пообіцяли

Знайти всіх тих, хто це зробив.

Не знали зовсім, не чекали

Щоб інформацію хтось злив.

На другий день всіх поіменно,

Хто цю ракету запускав,

У світі знали достеменно,

Той хтось і фото передав.

Корякін, пічкарьов, баранов

Ще й хохряков у списку є.

Знайдуть всіх винних в наших ранах,

Хто по лікарнях підло б'є.

Миритися із вбивством хворих

Хтось на болотах геть не став.

Багато ще на розум кволих,

Хто з Енгельса вбивать літав.

Тож знаємо ми: двадцять друга

Дивізія вбиває нас.

Нехай в останнє злітна смуга,

Хай розірве ракет запас.

літера до літери

зліплені

в одне безкінечне слово

очі мої

засліплені

спалахами

про що тільки мова

про непрочитані вхідні

повідомлення

та з них ніколи

не доберу

що в твоїй голові

насправді

чи все як у всіх

чи зловить

низка літер-гачків

в полон

на слові

висітиму як на гачку

хитатимусь від любові

хіба видалити

вилити

літерну гущавину

ні

відкриваю

вгрузаю

мовчу

затуляти обличчя долонями

швидко стає звичним

заплющити очі

сховатися

впасти

згорнутися калачиком

все це природньо

як і втрапити в пастку

та щось змушує передчасно

прокинутися

божевільний пролісок

пробивається з мерзлого грунту

тканина реальності рветься

старе полотно напнуте на підрамнику не витримує

пролісок відкриває ніжно-блакитне око

і більше не зможе його закрити

в залізному лісі

це ти, безодню, вдивляєшся в наші душі?

отже, ми більше не маємо сили відводити погляди

не маємо часу зшивати старе полотно сенсів

щоб затулити завісити

розбитого дому

розбите вікно

пощастило з цим старезним будинком

стіни товсті натомість вікна невеликі

та ще й зачиняються щільно

віконниці чи то пак ставні

прилягають до

отвору

і вітру не чути

зате шепіт такий солодкий

хоч прикладай до рани

нас ніхто не почує

і ми теж нікого

нас не видно

ми створили штучну ніч

якщо будинок не витримає

ми нічого не відчуємо

це так просто

вдавати що все добре

триматися за уявні стіни

за повітря

справжніх тихих ночей

чому ж лишається відчуття

ніби крізь стіни

хтось слухає

шовк

зваблює і вислизає

пливе під пальцями кличе

зісковзнути довіритися

гладкій поверхні

нахилитися нижче

зустріти обличчя Офелії

вона тут інколи пропливає

час від часу

від зради до зради

від чергового питання «чого заради»

до впертого погляду вбік

шовк огорнув її й прирік

обійми швидкі

поцілунок занадто глибокий

волога вага притискає

в артеріях б’ється неспокій

прокинься

випий повітря нічного ковток

це лиш самотності

темний

шовк

День 869 (11.07.24)

Сімдесят п'ять років потому

Створений був Північний Альянс,

Щоб захищати не знаючи втому,

Миру у світі тримати баланс.

Мирне розв'язування суперечок -

Цінність для НАТО та принцип її.

Жодного разу не били той глечик:

Тож у напрузі усі злодії.

Швеція, навіть, туди приєдналась,

Ризикувати не хоче вона.

«Разом із НАТО надійно», - зізналась,

Так налякала росії війна.

Всі розуміють, вже час зупинити

Тую москальську безумну орду:

Далі піде у бажанні всіх вбити,

Може в Європу донести біду.

Новий британський прем'єр натякає:

Можем Storm Shadow в росію пускати.

Застосування їх вже не лякає,

Нагодувати ракетами гать.

Про літаки Україні згадали,

Пообіцяли прискорить процес.

Може б частину нам вже передали,

Щоби, нарешті, відкрили абсцес.

П'ять Patriot-ів дають додатково,

Зброя, снаряди, техніка - нам.

Щедрий був саміт НАТО святковий,

Є відповісти чим тим москалям.

День 868 (10.07.24)

«Горит камыш», - кацапи виють,

У Мелітополі весь день.

Ганьбу за вбивства вже не змиють,

Чекають ЗСУ ріше́нь.

За Охматдит, що розстріляли

Прямим наведенням в дітей,

Та що давно вже замишляли

Ракетами усіх мастей.

За всіх, кого знайшли в завалах

Будинків, офісів, усюд,

Хто більше не побачить спалах

Ракетний пише що етюд.

А відповідь - весь Мелітополь

Спостерігав на другий день.

Аеродром розбитий. Вопль,

Що чув, мабуть, увесь півде́нь.

Су-25 підбили хлопці

Як помсту за усіх малят.

Вбиватиме на кожнім кроці

За онкохворих янголят.

У Волгограді наші дрони

Атакували нафти склад.

Мовчать про це кремля патрони,

Не поспішають на доклад.

В Ростові знову світло зникло,

Два трансформатори горять.

Населення місцеве звикло,

Не будуть се́бе ж докорять.

Палати має все болото,

Щоб погасити не змогли.

Хай зникне вся оця мерзота,

Що дна цинізму досягли.

Ризик.

Конвертація.

Мутація.

Тебе б -

О ворожий скептрум -

Закинути вглиб темряви.

Ти - отруйне лицемірство.

Ти - огидна брутальність.

Тобі - квіти моєї белладонни.

Пий, і пий до кінця

Мої рішення.

Пий їх, немов цикуту мовчання.

Пий їх, огидний стрижень брехні,

Грубість у собі плекаючи.

Пий їх, немов твої гріхи,

Твоє зло -

Нескінченні.

Твої гріхи,

Твоє зло.

Твоя оманлива,

О вороже,

Непокора.

Відчуй, як твої огидні слова

Розростаються

Секретом медузи,

Спали сам себе тим,

Що називав дивом.

Живи без маски,

Без власності,

Без любові.

Випий чисту амброзію болю

З небесного меча.

Хитрий погляд, але водночас ніжний,

З-під пухнастих вій на мене дивиться.

Голос тихий та напрочуд дивовижний,

Коли вона говорить, світом шириться.

І завмирає моє серце, коли бачу,

Як вона легкою ходою йде назустріч.

Я знаю точно - що завгодно я пробачу

Тому, хто цю красу створив квітучу.

Тебе забути неможливо - намагався.

Твій образ закарбовано навіки.

У тебе я щосили закохався.

Тебе я бачу, закриваючи повіки.

повертаєш з-за рогу й одразу

входиш у теплу хмару

що випливає хвилями

з дверей пекарні

вітрини рясніють

кольоровими цятками

дивних тістечок

наче пелюстки велетенської квітки

вона розкриваєтся

випускає аромат

і бджіл тягне всередину

черга рухається

кожна бджола

вилітає задоволена

усміхнена

тримає шурхотливий пакунок

поспішає донести

дух затишку

поки не вихолонув

не розвіявся

щойно з'являється хтось новий

він хоче відкрити якусь зі своїх дверей

пропозиція: пікнік

можна два дні жити в наметах

серед гаю літати дикими бджолами

збирати духмяне повітря

смажити що завгодно

важко відмовити

милим людям

звідки їм знати

про життя в окупованому місті

про щоденне готування їжі на вогнищі

багато димних днів

страшних безнадійних

які тепер можуть бути намети

які пікніки

які там шашлики

прости господи

дим все валить і не розвіюється

зачепився і висить на плечі

шалено втомлена бджілка б'ється в скло

не бачить дверей

не знає як зайти

до затишку

нічого зайвого

нічого крихкого

на край столу не ставити

ні повного

ні пустого

триматися пильно внутрішніх стін

захист від несподіваних змін -

стійкість важких і масивних речей

час непомітно крізь них потече

пилом вкриватимиться прес-пап'є -

нехай аби не злітали листки

не збивалися в плутані кубла думки

не бий бабо

не бий діду

хай чарівне яєчко стоїть

рано візьметься мишка

чи пізно вискочить нишком

і все полетить шкереберть

речі втратять надійність

ніби ніколи й не мали ваги

стояти над краєм схильність

скляно дзвенітиме в голові

цей смуток залишиться з нами

і з нас не вивітреться

не відлетить

білим димом у прохолодну блакить

білим клином птахів у вирій

не полине

не поглине його і вечірня імла

і нічна порожнеча де як одна

пораховані всі хвилини

в чеканні нової зміни

це не змінеться

ти смієшся

ти п'єш

співаєш краще ніж до

навчишся робити сальто

навчишся ховати за жартами

зусилля яких це вартує

та все одно

хай не в першу в десяту секунду

я впізнаю той самий смуток