"Душа кольору пилу. Чорне" (том 2) B der Line

На початку читання ця книга, наче великий розкішний торт: тут є і пригоди, і атмосферні апокаліптично-пандемічні описи, і розвиток головного героя, і актуальні ідеї, що перегукуються з сучасними суспільно-політичними проблемами... Але потім виявляється, що цей неймовірний торт – головна страва на умовному весіллі, де двоє поєднають свої долі у дуже нездорових стосунках, які поки що не схоже, щоб засуджувалися. А на десерт мінімум тричі трапиться несвіжий оселедець еротичних сцен, приправлений цвіллю зловорожого кліше "від ненависті до кохання". І доки "оселедець" не трапився, загальне враження від книги відносно позитивне...
Ймовірно, щоб показати, в яку гузницю котиться цей світ, спершу для привернення уваги аудиторії варто продемонструвати кілька гузниць не метафоричних. (Іншого пояснення мети того лютого крінжу з еротикою і наявними в другому томі любовними лініями не знаходжу.) На мій погляд, такий підхід ганебний та принизливий для літератури, але хтозна, наскільки ефективний в сенсі донесення до читача закладених у твір ідей.
Ця книга справляє максимально суперечливе враження, так само, як і перший том. Все ще не знаю, як її оцінити.
Ідеальна ЦА книги - читачі з гарною пам'яттю, обов'язково без психічних розладів, які читали міфи Гомера і трактують їх саме так, як авторка, й аж ніяк не інакше.
Посилання на книгу:
1-й том:
https://arkush.net/book/16771
2-й том:
https://arkush.net/book/19703

Грамотність і стилістика

Помилок відносно небагато, твір легко читається.
Напрочуд атмосферно описане загижене людьми місто. Дуже сподобалася похмура атмосфера. Дощ, монстри, трупи і жодного шансу на виживання у селищах, охоплених пандемією. Сподобалося, як тварюки пожирають трупи, їхня ієрархія, мутації та еволюція.
Але не обійшлося і без недоліків:..
"мати Айнара не дожила буквально тиждень до його народження" - фраза, яку варто додати до колекції перлів.
Також є вкрай небажані у якісному тексті узагальнення, нумеровані списки, що використовуються замість нормального опису чогось (при чому їх стільки, що укладачі задачників можуть поскаржитися на плагіат), зірочки, які ховають матюччя.
Спорадичні спойлери в описах боїв, а також перевантаженість зворотами погіршує сприйняття таких сцен.
Кожен розділ іде від третьої особи, обмеженої поглядом одного з персонажів, але, наприклад, момент, де Тіено заробив свій гігантський шрам, описаний очима іншого персонажа, хоча увесь розділ йде від особи Тіено.
Знов часом присутнє сумнозвісне "розповідати замість показувати": "Оене любив таку погоду", "любив гори"...

Сюжет і композиція

У цьому томі вже краще простежується основна сюжетна лінія, яка об'єднує усіх персонажів.
Кілька гілок сюжету так і залишилися нерозкритими. Деякі хвости тягнуться ще з першого тому й навіть довші за хвіст однієї з нових героїнь книги.
Місцями є трохи води, яку було б доречно прибрати, разом з еротичними сценами й нудним мегаінфодампом про те, що робила весь цей час Джорджі. Дещо затягнулося також перебування Айнара в лісі.
Кінцівка тому дуже умовна. Немає завершеності якоїсь із сюжетних гілок, як це було в першому томі.

Далі спойлери!

Персонажі

Дуже добре прописані навіть другорядні персонажі: і пофігісти, здатні виконати будь-який наказ, і незламні борці за безнадійно втрачену незалежність, і раби, здатні на огидні злочини, і зрадники, і непрохані порадники, і ще багато різних цікавих особистостей… Показана огидність людської природи у всій красі, з рідкісними виключеннями, які спонукають сумніватися в тому, що світ заслуговує на знищення. Продуманість, яскравість та оригінальність персонажів безперечно є сильною стороною книги, якщо не брати до уваги деякі недолугі любовні лінії.

Оене
Він тут все ще занадто добрий і надмірно жалісливий, але якщо не брати до уваги його хвойдовитість, він тут розвинувся настільки, що навіть перестав мене дратувати. Спілкування з Айнаром навчило його багато чого корисного.
Кумедно, що Оене добре справляється з найскладнішими завданнями, а труднощі принесла на рівному місці його надмірна жалісливість. Це дуже типово для нього.
Білий потроху вчиться розуміти живих та навіть мертвих людей, адже моторошне дитинство позбавило його відповідних навичок. Сподобалися деякі його міркування і внутрішні діалоги в процесі ухвалення правильних або неправильних рішень, а також те, що попри зруйновану психіку він тримається, бореться і прагне якнайкраще виконати свою роботу та допомогти тим, хто цього потребує. Він уже не той тюхтій, яким був у першому томі.
Не сподобалося, що Оене геть не поважає чужий особистий простір і його жалість та нестримне бажання допомогти часом перетинає усі межі здорового глузду й проявляється там, де це зовсім недоречно.
Також схоже, що Білий все ще не відстрілює важливості покарання за зраду. Маю на увазі не зраду у стосунках (він мав би Лоема просто послати до біса ще в першому томі), а по-справжньому серйозну зраду, яка несе руйнівні наслідки для багатьох.

Тіено
Він чимось нагадує самого Білого: теж трохи не в ладах з головою, теж типова жертва нездорових стосунків, але, на відміну від Оене, він вже прозрів, коли отримав чудотворний удар мечем по пиці. Тіено фактично більш цілеспрямована і зла версія Оене, але у глибині душі страшний тюхтій і боягуз, хоча напоказ вміє бути агресивним і нахабним.

Айнар
Він став найбільшим розчаруванням другого тому. Склалося враження, що перекування навіть дистанційно й попри усі зусилля Оене, розхріначило особистість Чорного Женця до стану пацифістичного тюхтія і слимака.
Від крутого вігіланта, харизматичного блазня й розумного, справедливого та внутрішньо вільного Чорного Женця, який справляв позитивне враження у першому томі, майже нічого не залишилося.
Айнар тут є яскравим негативним прикладом того, як більшість людей не цінують свободу та можливості, натомість марнують життя на залежності від шкідливих звичок і усілякі нісенітниці.
Йому насправді бракує не відсутності ненависті і, як йому здається, правильних цілей у житті. Йому бракує позитивних сторін життя, які б урівноважували ненависть і вбивства.
Айнар більше не бачить глобальної картини, як це було раніше: виходить, що він здатен вбити лише коли майбутній мрець зачепив його дитячі травми своїми злочинами, але навіть не спроможний покарати злочинців, що маячать прямо в нього перед носом. І ні, це не випрадання, що на місце одних злочинців прийдуть інші: кожен з них коїтиме свої власні злочини! Айнар забув просту річ: хоча зло і породжує зло, одначе чим більше зла існує, тим більше зла воно породжує.
Схоже, що від подібного тяжкого життя в нього періодично перестають працювати мізки.
Під кінець книги Айнар став уособленням іспанського сорому.
А колись у Женця було таке цікаве життя, з купою пригод, він стільки всього робив: вбивав, подорожував з піратами, насилав прокляття...

Джорджі
Вона нарешті набралася розуму, замислюється про своє майбутнє, одначе з якоїсь загадкової причини так і не знайшла друзів-однолітків.

Хіем – хитрий, продуманий і чудово вміє маніпулювати підлеглими. А, можливо, він справляє позитивне враження лише тому, що про нього відомо небагато. На керівних посадах надто чесні та правильні надовго не затримуються...

Ейнуар
Вона немов хтось на кшталт психотерапевта в цьому збіговиську нещадно травмованих життям обраних страждальців. Сподобалася здібність дівчини домовлятися з собаками, а також її дбайливе ставлення до природи. Дуже сподобався світогляд нодри, що вона не бере від природи більше, ніж потрібно, як це зазвичай роблять люди.
Нодра влучно підмітила нелогічність людського суспільства, що хоч явити на світ нового індивіда доволі непросто, люди не цінують кожне життя.
Попри те, що вона миролюбна дитина лісу, вона таки здатна й на вбивство, коли це життєво необхідно.
Цікаво, які в неї проявляться потім недоліки, серйозніші за її часом безпричинний сміх.

Лоем набрид уже. Оене загруз у цих причмелених стосунках, як муха в лайні.
Стосунки, вибудувані та тому, що Лоем для Оене зручний. А сам Білий досі серйозно й з логічними подальшими діями, не замислився: а яка ж користь з таких прибацаних стосунків для Лоема? Оене з одного боку такий весь добрий, правильний, не в міру співчутливий, але водночас зовсім не переймається емоційним станом Лоема.

Що сподобалось

• Багато цікавих і різноманітних пригод у різних локаціях, які краще розкривають продуманий авторський всесвіт. На щастя, у цьому томі головних героїв спіткатиме вдосталь моторошних та небезпечних халеп.

• Бої з різними істотами, де найгіршими однаково виявляються люди.

• Чимало вкладених у твір ідей і описаних ситуацій, на жаль, перегукуються з нашим сьогоденням. На жаль, тому що йдеться про війну, пандемію і людство у його наймерзенніших проявах.

• Завдана людьми шкода повертається до них. Іноді дуже несподіваним і моторошним бумерангом.

• Це так до біса життєво, що майбутньому рятівнику світу треба пів життя збирати гроші на те, щоб придбати потрібну для порятунку світу книгу. Нагадує ситуацію, що склалася в нас на фронті, коли самі військові, волонтери й незначна адекватна частина населення змушені ледь не останні гроші витрачати на те, щоб вижила вся країна.

• Правдоподібно описана ситуація, коли люди не можуть залишити свій дім, навіть тоді, коли їм загрожує смертельна небезпека.

• Дуже моторошно в СК вчинили з біженцями від диктатури. Складається враження, що й в реальності починає відбуватися щось настільки ж жахливе в «демократичному» світі. Народ, який нездатен себе захистити, на жаль, приречений.

• Деякі з описаних подій нагадали Майдан в Україні.

• Багатії, які в змові з правоохоронцями пригноблюють простий народ і ліквідують тих, хто не згоден з жахливими умовами праці - в певному сенсі ця тема актуальна і в реальному світі.

• Здивувала і спонукала поглянути на багато що по-новому ідея, що якщо суспільство ігнорує страждання відносно багатьох (чи не ігнорує, але не здатне їх припинити), то потім можуть постраждати взагалі майже всі... Було б чудово донести це до американців, які оно вибрали оте непорозуміння…

• Сподобалося будівництво стіни нодрами: якби всі до одного українці робили свій внесок для захисту від кацапів, то була б реальна можливість перемогти.
  Нодрам дуже пощастило, що в них не було їхніх співгромадян, інфікованих ворожою пропагандою. А то б спершу з'явилася церква МП Тихої радості, а там вже б і стіна з гір не допомогла б...

• Вдало й гіперболізовано змальована уся ця колотнеча з карантинними заходами. Вдало піднята тема про позбавлення від страждань невиліковно хворих.

• Сподобалася ідея про шкідливу жалість до тих, хто на неї не заслуговує. Це доволі життєво, що якась дрібна помилка чи навіть бездіяльність у потрібний момент, відгукується потім ще довгий час великими проблемами.

• Діалог між Айнаром і його вчителькою вийшов доволі філософськими й вдало розкрив чимало суспільних проблем. Це потребує значної майстерності створити відповідну конфліктну ситуацію й описати зіткнення протилежних поглядів, яке б водночас торкалося більш глобальних тем: вплив мистецтва на світогляд суспільства, панування сильних над слабкими, а також те, як чвари дрібних ланок системи заважають здолати зло масштабне. Вразила метафора в словах Теіе, що люди своїми ницими вчинками стають немов цвяхи в ешафоті, на якому стратять нас усіх.

• В Женця дуже доречні роздуми про те, як побудоване людство: скинути владу - прийде така сама, а ті, хто на дні також мріють дістатися влади й експлуатувати решту. Тож, в певному сенсі таке соціальне дно заслужило на тиранів у панівній верхівці, бо ці представники нижчих класів також дбають лише виключно про власний добробут.

• Особливо сподобалася ідея, коли втікачів співкамерники в прямому сенсі зжирають живцем, а в кого "зник апетит", той отримує на горіхи. Хто не хоче бути не просто частиною системи, але й ґвинтиком її карального механізму, сам стає її жертвою.

• Ненависть Тіено до Оене зображена дуже добре, яскраво і кумедно. Особливо потішна реакція Білого: він, наче мрець, якого штрикають патиком, - жодної адекватної подразнику реакції.

• Доволі незвичайно вийшло з книгою в книзі, у якій різні люди здатні прочитати зовсім різне - навіть у звичайних книгах читачі часто сприймають усе дуже по-різному, а тут ще й книга чарівна...

• Порадувало, що пияцтво й розтелепкуватість Айнара мали відповідні наслідки.

• Дуже сподобалося те, як завершилася історія з малим психопатом.

• Виявилося, що собаки в рабстві в неадекватних господарів поводяться значно більш гідно, ніж люди, й не гризуться між собою. Таки немає тварюки, гіршої за людину.

• Вельми доречними виявилися міркування про те, чи заслуговує цей світ на порятунок. Завжди дратувала у книгах та фільмах ідея, що людство таке чудове за замовчуванням і його без вагань треба обов'язково врятувати.

• Вдало розкрита тема екології.

• Доволі добре показані недоліки надмірно законослухняного суспільства та судових процесів з причин, наче в дитсадку: «А він – обзивається!»

Що не сподобалось

• Найгірше у цій книзі, це недолугі любовні лінії у стилі "вчора побились, сьогодні переспали" та абсолютно недоречна еротика. Дуже "пізнавально" читати про те в кого там що набрякло і хто там чим обляпався. На фоні серйозних тем описи непотрібних еротичних сцен виглядають особливо неоковирно.

Присутня шкідлива ідея, мовляв, якщо життя лайно, то варто налигатися, накуритися трави і переспати з першим ліпшим колегою. І звісно що у книзі ніяких поганих наслідків подібного нікчемного способу життя у не було.

"Я не самотній, мене хоч хтось любить" - в тому числі й ось ця хрінь і призводить до усіляких занадто пришелепуватих стосунків про які осточортіло читати всюди, де тільки можна.

Айнар свідомо вирішив психологічно знищити Оене, тож про будь-які нормальні стосунки між ними взагалі не може й бути мови. Ця причмелена любовна лінія між ними - це жах! Хоча, як одна з граней стокгольмського синдрому, таке припустимо. Але маю кепські підозри, що все завершиться недоречним хепіендом.
Ця майбутня основна любовна лінія демонструє крінжову недолугість у всій своїй красі, коли люди за збігом обставин чи внаслідок шлюбу з примусу (розрахунку) починають вважати, що прив'язуються до співмешканця, з яким проводять багато часу.
Айнарові просто дуже зручно, що не в міру добрий та співчутливий Оене з ним возився, плюс важке дитинство, коли про нього нормально не піклувалися, та ще й магічний зв'язок перекування - ось і все підґрунтя їхніх нездорових стосунків. До речі, над емоціями Оене Айнар все ще нечасто замислюється. Лише бідкається, що Білий його не любить. І, звісно, без клятих любовних трикутників тут теж не обійшлося.
Подібне неподобство вбиває усю серйозність твору й усі ті важливі ідеї, що в нього було вкладено.
Сцена з маззю і Айнаровими глюками – це апогей нещадного крінжу в цій книзі! (Хоча, не здивуюся, якщо третій том ошелешить чимось іще значно жахливішим.)
Подібні сцени наче розраховані на латентних вуаєристів, які в реальності підглядати остерігаються, тому змушені задовольняти збочену цікавість книгами. І це абсолютно не поєднується з серйозними темами.
Єдине, що такі сцени напрочуд яскраво продемонструють, так це збочену природу людства та деградацію самвидавчого сучукрліту.
Не сподобалися також глюки Айнара та Оене, де вони бачили один одного. (Якби ж то тільки бачили!..)

• Так і не ясно, яку кінцівку в книзі прочитали Оене та Тіено.

• Забагато танців з бубном навколо мерців і їхнього поховання. Якби люди так само дбали про живих, цікаво, як сильно змінився б тоді світ?..
  Які люди безглузді створіння: допомагати живим квапляться далеко не завжди, але "правильний" поховальний обряд навіть за дефіциту дров (через що хтось потім може змерзнути, захворіти і вмерти) - то святе.

• Дуже забракло пісні про гнилого торчка у виконанні Тіено.

• В деяких місіях Оене все вдається надто легко, бракує небезпеки й напруги, відчуття, що йому реально щось загрожує.

• Не описано нормально, як затримували маніяка, на якого правоохоронці полювали ще з часів першого тому.

• Не описано детально, як заражаються гранатовою хворістю, хоча ця інформація мала б першочергово поширюватись у рамках боротьби з пандемією.

• Ситуація з безправністю жінок у суспільстві подана часто невдало, місцями аж пропагандистьськи з прямим моралізаторством. Ще й усе це приправлено відсилкою до міфу, який навіть з огляду на те, наскільки різні продовження і версії цього міфу писалися, трактувався дуже по-різному й не налазить на сюжет твору. Та й взагалі у фентезійному творі могла б бути й власна вигадана міфологія, а не вумні відсилки, поцуплені з нашого світу.
  Ситуація висвітлена таки надто однобоко: всі жінки - бідні-нещасні жертви такого поганого-препоганого суспільства, наче вони, як ті карти пам'яті чи андроїди без здатності до власного вибору: яку програму записало суспільство, так і живуть. Бракує складності та неоднозначності, що б спонукало читачів до власних роздумів.

• Бракує описів, як Оене опановував магію.

• Дуже шкода, що двоє гнилих типів вижили і не пали жертвами самосуду: якщо для них було нормальним зґвалтувати дівчину (якби їм підійшла її зовнішність і ніхто б їх не спинив), то навряд вони надалі стануть добропорядними громадянами, чесно працюватимуть на благо людства й ніколи нікому не завдадуть шкоди.

• Не сподобалося моралізаторство, що ненавидіти погано. Якщо припинити ненавидіти зовсім, то дійде до того, що почнуть пробачати найгірші вчинки. Наприклад, не можна пробачати кацапам, бо інакше війна повторюватиметься знову і знову, аж доки росія не поневолить Україну.

• Спільна діяльність задля чогось корисного, звісно ефективніша, але у фразі "дружба й істинна співпраця" дружба явно зайва.
  Дружба усіх з усіма - це цілковита утопічна нісенітниця, гідна хіба що пришелепуватих мультфільмів про рожевих поні для п'ятирічної малечі. В реальності існує лише брехня за необхідної вимушеної співпраці, аби не повбивати один одного, що безглуздо називати дружбою.
  Якось це нелогічно, що нодри відгородилися горами в першу чергу не через те, що війна - це жахіття, яке шкодить усьому живому і на ній гинуть самі нодри, а через оцю маячню, щоб "не стати такими самими поганими, як ворог".

• Міцна сюжетна броня рятівників світу і головних героїв Айнара й Оене поповнилася ще й цими сережками, що їх взаємно захищають. Ймовірно, слід облишити марні сподівання, що між ними не буде втулено недолугу любовну лінію з хепіендом.

Дякую тим небагатьом людям, які подужали цей лонгрід.
Дякую ЗСУ за те, що досі існує Україна, українська мова та література!