Лист до далекого друга — Е. М. Чоран

Рукопис другого роману на останніх силах повзе до фіналу, висмоктуючи з мене вже не залишки розуміння, навіщо я пишу, а НАТЯКИ на це розуміння. Він існує в кредит, яким є даремні надії на хоча б одного читача, який, прочитавши цю історію, зможе зрозуміти головну ідею, про яку, на мою думку, принаймні в Україні художньо ніхто не писав. Крихкі й примарні спогади часів, коли мені здавалося, що я чітко бачу свою письменницьку місію, шокуюче переросли в переконання, що задля завершення рукопису самих лише нікотину та кофеїну вже недостатньо. Хтось може порадити улюблені стимулянти? Стівен Кінг не відповідає, минуло надто багато часу.
Відповіді від видавництв на перший рукопис загалом зводяться до: "Ми уважно розглянули Ваш рукопис і з прикрістю повідомляємо, що краще б вам було ніколи не народжуватися".
Тому в перервах між нарцисичними нападами захоплення унікальністю моїх рукописів і відразою до тих самих рукописів, підсиленою агресією через ціни на цигарки, я відкрив для себе красу в читанні не лише творів улюблених письменників, а й їхнього листування.
Додаю посилання на перекладений мною лист одного з улюблених мислителів — Еміля Чорана, де я виділив частини, котрі приваблюють мене або невластивою Емілю однозначністю, або, навпаки.

https://docs.google.com/document/d/1BQYeouDmMg3gawRevJqSknYkCxPAQGj8GxEh-0P5034/edit?usp=sharing