проповідь

найголовніше — це зайняти позицію
і взагалі треба бути вдячним
тому що все тримається на чиїхось плечах. і в кожного свої недоліки
як казав Христос: "носіть тягарі одне одного"
або ще: "хто сам без гріха, нехай першим кине камінь"
з того всього (а особливо з другого) я роблю висновок, що українці — чи не найщиріші християни
просто з домішками міфології, а в кожного народу мають бути свої домішки. але що б ти не домішував, тобою керує щось одне
щоправда, я християнство розумію трішки по іншому. але самі розумієте, розуміти й вірити — то різні речі
отож, можна вдавати із себе кого завгодно, а в душі бути справжнім вірянином. тобто хочеш грішити — не чіпляйся до чужих грішків
отака вийшла проповідь, уже вибачайте: всі ми грішні, а досконалості не буває
і надмір зусиль може зробити тільки гірше. а коли приходиш у незнайоме місце, найважливіше — це зайняти правильну позицію