"Хто це писав? А, це я писав...ой, соромно як!"

Взяла себе за шкибари і тицьнула носом у чорнетку давнього "опус магнума", яку починала ще минулого року - бо скільки можна маринувати, врешті-решт!

Так от, коли вам радять за можливості зробити творчу перерву при написанні довгого твору - зробіть її. Напишіть триста маленьких уривків, будь-якої тематики, абищо - але пишіть. Потім ви повернетеся до свого ідеального твору - і можливо побачите:

1. "він кинув погляд", "він поглянув", "він подивився" і так у кожній вставці діалогу 😜;
2. вставні слова табунами, "би / б" лізе за будь-якої можливості, наче нахабний тарган 🙄;
3. і чого я не пішла на юриста вчитися? У моїх заплутаних конструкціях "який / що / як /наче тільки їм і розбиратися;
4. "бути", "намагатися", "сподіватися"... таке враження, що моя рідна мова - англійська; гаразд, спишемо на минуле життя 😁;
5. імена і назви в кінці твору еволюціонували, наче покемони, порівняно з початком ("хто присягався зробити глосарій, га? А хто його зробив?")
6. і це я ще не доскіпуюсь до логіки та реалістичності...але почну незабаром.

Не те, щоб стало дуже соромно за себе: знала, що так буде. Але творчий ріст реально існує. Так, навіть у фікрайтера, що б хто не казав!

З кожним написаним словом ми стаємо кращими за самих себе в першу чергу. Аби писалося.