Карикатурний портрет письменника.

Живу у лісі. Мені норм.

І мені норм, що ви у лісі :)

Та, усім норм, здається :)

Головне що інтернет провели.

То, я ж не у берлозі. ЖК посеред лісу. Під Києвом. Маленьке село на десять будинків :)

Тоді не рахується.

Ще й як. З вікна сьомого поверху, я бачу верхів'я сосен. Я у лісі)

Моя теж живе на Борщагівці, в панельці на четвертому поверсі — ну, звісно, куди ж іще, на Марсі їй не вистачило місця. Звичайна пані в джинсах та худі, але щойно сонце ховається за горизонт, вона перетворюється на химерну суміш рок-зірки та божевільного вченого. Вмикає Queen на всю гучність: "Mamaaaa, just killed a man!" — і з такою холодною зосередженістю вбиває чергового персонажа, що ти починаєш думати, що за наступною жертвою вона побіжить в реальне життя. Її темна сторона нашіптує в кутку підсвідомості: "Та врубай вже на повну! Нехай тітка Зіна з третього поверху відчує космічну симфонію творчості!" Каву вона п'є так, ніби це не напій, а життєво необхідна сироватка для порятунку не лише мозку, а й усього літературного процесу. А поряд пуста тарілка з-під вареників з Галі балуваної, де залишки сметани намалювали Чумацький шлях. Найбільше її бісить тупість. Отака знаєте, витримана роками, як борщ у трилітровій банці, тільки без жодної поживної цінності. І п'яні люди! Вони з'являються завжди в найневідповідніший момент, ніби їх телепортує особисто бог незручностей, і видають фрази, які варті або Пулітцерівської премії за абсурд, або термінового візиту до психіатра. Ще вона ходяча психологічна підтримка. Будь-хто — від випадкової бабусі в тролейбусі до подруги, з якою було знищено пляшку "Шардоне", — вважає своїм обов'язком вивалити на неї тонни особистих драм. Вона слухає, киває, співчуває, а потім тихенько фіксує у своїй голові: "Дід Панас, 78 років, підозрює, що його бабця — інопланетянка." Кажуть, у кожного письменника має бути домашня тваринка. У неї є. Це пацюк Валєра, який згриз десятий зарядний кабель за рік. І кожного разу вона клянеться, що наступного разу неодмінно згодує його дворовому коту Баксу, який навіть не здогадується, скільки разів його ім’я вже звучало за день. А вранці... вранці знову вмикається режим "любляча мама і дружина". Фарбує губи, хапає сумку і біжить на трамвай, щоб знову стати тією, ким її бачить суспільство — офісним планктоном у скляному акваріумі. Але в її голові вже рояться нові персонажі та діалоги, народжені серед нічного хаосу та звуків "Bohemian Rhapsody". І хто знає, можливо, одного разу Борщагівка стане не просто спальним районом, а епіцентром нової літературної сенсації. Головне, щоб Валєра не перегриз кабель від ноутбука в найвідповідальніший момент.

Я неправильний письменник без тваринок, та ми з вами майже сусіди, бо я живу на Індустріальному, а працюю на Борщагівці

Світ тісний.

Балабол є, сусіди ж, квітник є, кава в собака є. Статтю в мужика не вдалася

Дивно. А от Франко вмів рибалити. Напевно, він був недотатньо якісним письменником. А "Борислав сміється" геніальним вийшов у нього чисто випадково))))

Якщо це карикатурний, значить, нормальний протилежний? Себто, не письменник, а письменниця, живе у місті, збирає гриби, має кішку і їй пишеться?

а ще в нього роги й хвіст. але до цього всі звикли

Гарно. Але занадто однобоко. Ви використали фарби лише для зобаження портрета мазками мускулінності і кольорами патріархату. Отже беремо попкорн і зручненько вмощуємося. За законами жанру невдовзі повинні підвезти важку артилерію тітки феміни. :))))))

Знаю, спеціально так, карикатурно, штампами.)

...ну, просто романтична постать якась...

Господи, а про що ж пишуть такі письменники? Коли мають час та натхнення. Поясніть будь ласочка.

Ви Господа питали чи аудиторію?

Для письменника Господь і Аудиторія це одне й те саме!

Якщо аудиторія (а може й Господь, якщ він це читав) ) захоче відповісти, прочитаю із цікавістю. Дійсно цікаво, які теми турбують письменників, яких створила аудиторія. Щоб більш об'ємними стали постаті.

Він пише про дуже простих персонажів, таких називають сіль землі. Але зовсім не прості сюжети. Дилеми, я б сказав. І ми бачимо, як упродовж розвитку сюжетів, персонажі виявляються не тим, чим здавались на початку, а набагато цікавішими та складнішими. Роблять дорослі помилки та отримують серйозні наслідки. Потім виходять з цього змужнілими та морально загартованими. Однак, в кінці всі помирають, а письменник ще двадцять сторінок розводить якийсь містицизм і натякає поміж рядків про втручання вищих сил.

Стейнбек?

Ніхто конкретний і всі одночасно.

Просто прозвучало як рецензія на "На схід від Едему" - сіль землі, мораль, вищі сили. Кого варто було б витягнути з усіх бібліотек, з електронними включно, і спалити на найближчій площі Квітів - то це пізнього Стейнбека))

Пізнього Стейнбека викидати не потрібно) Зима тривоги нашої - одна з моїх найулюбленіших книг.

В такому разі "Зиму" залишимо.

Думаю, це серйозний автор. Шкода тільки, що всі помирають... )

Ні, все не так. У вас якийсь занадто "правильний" письменник. Зараз розповім, занотовуйте. Письменник живе у великому місті, але десь на околиці. До прикладу, на Борщагівці. Нічого він не вирощує. Максимум — тютюн у довгому горщику на підвіконні. Бо деякі письменники ще палять, а грошей на цигарки взяти ніде. Ніякої дружини немає. Звідки у нього візьметься дружина? Письменник — людина асоціальна, він наживо ні з ким не спілкується. Жодних друзів, звичайно, також не існує. Спеціально для нього придумали інтернет де можна гризтися з іншими письменниками, сторонніми людьми, та насміхатися в коментарях над чужими творами. Крем-брюле?.. Облиште! Яйця він хіба смажить на сніданок — це єдине, що навчився робити за все життя. Яка ще кішка? Письменник ненавидить тварин, не лише двоногих, а й усіх інших. Нехай, у нього є пес. Звідки взявся? Біс його знає. Мабуть, дістався у спадок. Позаяк письменник — непристосований до життя тип, то роками мучиться з тим псом. Вигулює його, витрачає останні кошти на копійчаний корм, замість того, щоб просто здати в "добрі руки". Каву він не п'є. Ні з цукром, ні без цукру. Він п'є тільки дешеве пиво в пластикових пляшках, яке до того ж скисло на його марних надіях — воно міцніше та смачніше за будь-яку каву. Письменник нічого не пише. Взагалі. Ні вдень, ні вночі. Ніколи. Бо... ну, правда ж, кому потрібна та література, хто її буде читати? Всі його оповідання та романи живуть тільки в голові. Раптом виникають у свідомості, поволі розвиваються там наче незвідана форма вищого буття, а потім назавжди розтікаються в п'яному тумані. Жінки-письменниці звичайно якісь інші. Тут я не в силі... це вже не моя парафія.

Все вірно. Мій письменник старого зразка. Десь з 60-х. А ваш з буремних 90-х У дечому вони схожі. А зараз вже нема ніяких письменників. Тільки блогери, сценаристи й маркетологи.

🤝

То Ви мого сусіда описали. Піду скажу йому, що він, виявляється, письменник. Ото здивується старий.

😎

А якщо то не письменник, а письменни(ця)? Хто має варити каву і гриміти посудом?

Намалюйте)

Може б і спробувала. Та занадто багато "НЕ легкої еротики" в голову лізе))))

Ви нас епатуйте!)

Не ризикуватиму - в Блогах значок з вісімнадцятьма плюсами не передбачений)

Троє-четверо смаглявих білозубих латиноамериканських парубки з довгими віями. Оголених по пояс, звісно, і босих. Кожен варить у своїй джезві і намагається зробити це краще ніж інші. Кожного ранку у письменниці проблема - кого з них обрати сьогодні своїм фаворитом. Хто фаворитами не стали, оті і гримають посудом з розпуки.

Письменник має жити у великому місті - такому великому, що його назва і географічне розташування не мають значення. Такому великому, що в ньому немає людей - самі тільки робітники, держслужбовці, менеджери та подібні зомбі. Лише зрідка, десь у натовпі у годину пік письменник може зустрітися поглядом з іншою людиною, але на мить лише, щоб гостріше відчути самотність. З природи поблизу письменника має бути лише одне дерево. Але не надто близько, щоб він не стільки дивився на нього, скільки згадував. Того дня, коли письменник усвідомить, що те дерево його останній друг, воно має бути спилено турботливим "зеленим господарством". Грошей в письменника ні в якому разі не може бути, має бути тільки їхня протилежність - борги. Відсутність грошей мають компенсовувати люди - гопніки, міліціонери та інші філантропи, які битимуть письменника просто так, без розрахунку на матеріальну винагороду. Шлунок письменника має бути шлунком гурмана, але харчуватися він має аби-як - чим гірше, тим краще. Тільки кава і чай мають бути найвищого гатунку. Очі письменника мають бути слабкими, щоб зовнішній вигляд речей і явищ не міг його обманути. Вуха письменника...

Де ж йому шукати натхнення - в тому місті?!)

Натхнення письменник має шукати як безхатченко шукає пляшки по смітниках, підбирати як самотня бабуся підбирає голодних облізлих кошенят, красти як крихту хліба горобець краде з-під носа в напуджених неповоротких голубів, вирощувати на підвіконні як растаман вирощує конопельку для власного користування, виглядати його як зірку поміж-двох небошкрябів.

Розумію і підтримую!)

Дерево спиляють працівники обласного галузевого держпромеконагляду за сприяння мерії, згідно програми озеленення міста та задля здійснення заходів з безпеки життєдіяльності громадян.

До цієї частини <<Він любить свій народ, але не цей, теперішній, а отой - з минулого життя, з дитинства.>> то не письменник, а казна-що. Проблема прогулянок з собаками в тому, що вони люблять природу ще більше за письменника. Особливо зайців, диких кіз, грибників, лосів, кабанів. І, щоб поділитися з письменником, стараються загнати всю цю фауну до нього.

<<всі заважають. Особливо ... жінка, яка дзвенить посудом на кухні>> Ну а це то навіть не єресь, а богохульство якесь. Подвійне.

а якщо то вона спеціально, бо його не було ввечері в ліжку?

Мені здається, гірше якщо його не було в ліжку, а вона чогось задоволена))

Мінус собака, кури (бджоли не зійдуть на заміну, нє?), народ з дитинства, дружина і гендербенд - тоді то я😁. А нє, кава має бути зі згущеним молоком.

Бджоли підходять. І тоді він буде совати їх у всі свої оповідання. Бо ж то інтелігентна комаха, а не якась курка.

Ото не треба про курячий інтелект, якщо курка вирощена не на бройлер - у неї достатньо розуму, щоб здивувати багатьох. Бджоли - то шпаргалка для лінивих фантастів для зображення позаземного розуму.

от ви вмієте присікатися, де я писав про інтелект?!

Таааак, а чого без цукру?)

Щоб бути злим і натхненним!)

бо чистий смак. Все має бути без цукру, крім крем-брюле))