сміятись після слова "мешап"

Привіт.

Мало є ситуацій більш ніякових, ніж коли змушений пояснювати іншій людині сенс анекдоту. Одна з них це коли ти змушений пояснити групі нетверезих приятелів правила настолки, яку ти сам оце минулого тижня придумав і ще не тестував. І намагаєшся переконати всіх, що насправді правила прості і логічні, а грати буде весело. У вас є подібний досвід? От у мене він є.

І коли я пишу щось про свій конкурс мешапів то ці спогади мене переслідують. Так само ніяково, так само здається неможливо пояснити: "А чим власне це прикольно?"

І так само є це відчуття в середині, що воно насправді-то прикольно, треба тільки правильно пояснити. З настолками це іноді спрацьовувало (частіше ні).

Як на мене мешап а особливо мікромешап (коли він цілої великої книжки пишеться насправді тільки анотація, пара фрагментів і відгуки вигаданих критиків) це дуже весело))))

Найперше, це спосіб поговорити про класику не надто серйозно і без зайвих банальностей, без шкільництва і "обов'язкової статутної поваги". Скоротити дистанцію і оживити "мертвий" текст. Адже що завгодно стає не таким вже смертельно серйозним якщо туди додати тупих кінематографічних зомбаків чи клішованих зелених чоловічків.

Друге це очевидно якраз можливість насолодитись такими маскультурними кліше, бо в серйозному оригінальному авторському тексті все ж якось багато речей використовувати.... ну, скажімо прямо, ганебно. А коли це іронічно в мешапі, то якби і ні. Старий постмодерністський фокус.

Третє це про форму "мікро". Це як написати цілу книгу витративши на неї один вечір (ну шо там тих 5.000 знаків). Якась ідея і атмосфера вже реалізовані, а сил на них пішло мало, чистий профіт. Мене така думка гріє, бо ну виписати в повну форму всі ідеї які в голову приходять то ж життя не вистачить. А так сів, щось написав і є певний дофамінчик від завершеного процесу.

Насправді, охоче вислухаю всі аргументи стосовно того чому це не працює і працювати не може і я придумав якусь хєрню. Ну, насправді цікаво, може я чогось не бачу.