Швидкість, розмір, техніка... головне — щирість!

Ділюся власним досвідом....написання робіт малої форми, а ви про щось інше подумали, мої дорогі читачі? 😜

З яких творів краще починати писати — з романів чи оповідань? Не написав роман - не "справжній письменник тм"? Щоб написати пристойний роман, треба спочатку на мініатюрах потренуватися? Чули колись?

До когось натхнення приходить по краплі в рік, і його ще спіймати треба. Мені пощастило (хоча...не впевнена): ідеї є постійно. Про що можна написати? — по-перше, у фікрайтера, проблем з постановкою запитань "а що було б, якби..." не існує: у нас завжди є натхнення чимось доповнити основну історію. Так, деякі ідеї скоріше креативні, аніж адекватні, але над технічною стороною питання можна працювати. По-друге, якісь уривчасті образи ловлю скрізь: на вулиці, під час роботи, у фільмах, книгах, малюнки дуже допомагають... "Постійно" тут скоріше недолік: ідей більше, аніж сил їх втілити.

Здавалося б: ось тобі короткий формат якраз підходить, є ідея — написали 2-5к символів і розбіглися. Ага, зараз. А передісторія? А описи? А за руку потриматися з філософією буття? Мушу визнати хоча б перед собою: я — безнадійний літературний романтик, який навіть з короткого уривка вже уявляє бестселер-п'ятитомник у подарунковій суперобкладинці, придбані права на екранізацію та спільноту фанатів. Зрозуміти, коли ідея приховує "червоний прапорець" нелогічності, можу швидко: достатньо написати оці 2-5 символів (хоча, визнаю, іноді хочеться дати шанс чорнетці: може, саме я її блискуче розкрию, може, проблема в недостатньому старанні?). Шкода, але краще звернути увагу на ідею, з якою у нас більше співпадають інтереси та цінності.

І отут проблема, коли нас (мене та ідею) безжально пресують умови чергового конкурсу: ну от як так, тільки познайомилися з героями, тільки зав'язався цікавий сюжет — і все, обсяг символів перевищений? Доводиться викручуватися, щоб підходити під критерії, ховати зайве, скорочувати, недоговорювати... Постійно думаю: а чи не сприймуть несерйозно, чи не подумають, що це все виключно заради перемоги? Чи не дай боже — із заздрощів до більш щасливих авторів? Може, мій зміст недостатньо глибокий/високий?

Відсікаються цілі речення, переформатовуються, перекручуються... Щодня, наче під мікроскопом, постійно препарую слова: чи годиться, чи не можна замінити на коротше. Натхнення замінюється холодним розрахунком, і в якийсь момент розумію, що й справді, вже остигаю до початкової ідеї. Що наші теплі відносини творення світів перетворюються на банальний рерайтинг.

Навіть не впевнена, чи ці страждання виправдані. Можливо, краще плюнути і писати, як пишеться? Але ж я бачу, що часом це редагування справді покращує якість тексту. Однак щоразу здається, що скорочення вбиває первинну щирість, не кажучи вже про запал натхнення.

Все це неабияк виснажує. Але ж цікаво вийти за межі власної зони комфорту автора, відкрити щось нове для себе...

Що скажете, дорогі читачі? Чи це лише в мене так?