Совість для диявола

Привіт Вам, любі читачі) Запрошую Вас до веселого любовного фентезі “Совість для диявола”.

Цитата:
Моя лапа авторитетно тицьнула в екран, де виднілася мокра вщент посилка, з якої капала незрозуміла жижа. Вона була загорнута в товстелезний шар плівки, а зверху виднівся жирний напис «Перепаковано».
— Оця грішна душа відкрила його на відділенні пошти, сфотографувала нам, що все побилося вщент і оплатила! Три тисячі золотих монет! Три тисячі! Це ж скільки м'яска можна було купити на них, Лакі! А скільки соковитих курячих сердечок! — мало не заскимлив. В животі зрадницьки загуркотіло від голоду. — А цей грішник взяв і забрав! Й навіть претензію не написав пошті, яка розбила все його добро! А тепер хоче, щоб ми йому компенсували таку вартість. За що-о-о?!
— За те, що до нього приїхало побите, — сумніше видихнула Лакі, поклавши лапку на лапку.
— Але ж ми то відправили ціле? Ціле! То хто винен?
— Ми винні, Арчі, — зауважила вона. — В його голові, звичайно.
— Значить погана голова...! Треба частіше травити тарганів у ній та лікувати, — буркнув їй. — Уяви що ти замовила гору філейки на три тисячі золотих, а тобі пошта її розсипала по землі, потопталася й спакувала в нову коробку.
— Сильно потопталася? — поцікавилась Лакі, здіймаючи одне вухо. — Якщо не дуже, то в мене шлунок сильний, я не дам пропадати добру...
— Дуже сильно! — буркотів. — Так, що якщо з'їсиш, то до найближчого куща не добіжиш.
— Я телепортуватися вмію.
— Та щоб тебе...кажу ж, взагалі зіпсоване! Згнило вже! І ти бачиш як воно повалялося в землі, в камінцях. Чуєш сморід і розумієш, що не зможеш їсти, але замість того, щоб кинути цю філейну частину в лице того, хто його по землі поваляв, платиш за нього гроші.
— Може його помити? Як ніяк, м'яско... — жалібно заскиглила вона від такої сумної ситуації.
— Лакі... — не втримався і вкусив її за вушко, щоб вона отямилася нарешті. Видно, не один я був голодний. — Ти поки не поїсиш, з тобою про життя говорити не можна...
— Яке ж то життя, якщо в животі пусто? Ада мене годувала дві години тому... Цілих дві години! А твій Дай забрав її спати, — перевела вона на мене погляд повний відчаю та розпачу. Яка ж прекрасна дама, все ж таки... Так вміло маніпулювати… — І хто тепер мене годуватиме?
— Ходімо, красуне... В мене є заначка на чорний день. Влаштуємо собі свято, — прошепотів їй на вушко та лизнув його.

https://arkush.net/book/32949