Ви ще встигнете, якщо захочете.

Конкурс цього разу мені набагато веселіший, бо виклали твори раніше, можна читати не поспішаючи, коментувати і читати коментарі інших. І мешапи, здається, кращі цього разу (або так здається, тому що в пам'яті ще свіжий оригінал).

Мені теж подобається розтягнуте в часі задоволення. І мешапи цього разу теж подобаються більше (не всі звісно, але деякі круті)

А сам конкурс непоганий, читати цікаво👍

Про книгу і автора. Загалом зайшло куди краще ніж "Майстер корабля", бо то я кинула не дочитавши. Стабільно не люблю історії про любов, але ця ще пів біди. Про цей часовий період звикла читати більше про той бік Збруча, де ще тоді не було срср, то там геть інші настрої. Цікаво було дізнатись, як воно виглядало на іншій частині України. Але все одно: Кобилянська ван лав, воно в крови в мене. Ну і плюс не сподобався доволі "чоловічий" виклад і погляд на речі. Навіть не можу це конкретно проаргументувати, але загальне враження якесь таке, що дуже чітко відчувається, що писав мужик. Їдем далі. Я не знайшла жодного персонажа, який би хоть на пів нігтя мені симпатизував. Істеричка Зина, її "ніякий" батя, Іполит з своїми невгамовними гормонами і купа-купезна ідейних москалів. Я розумію: час такий, цензура. Ну мені воно взагалі ніяке. Читати про любовні походеньки чувака, який навіть в потилицю не пошкрібався, шо робиться з його країною в такий нереально важкий час... Не мені, звичайно, судити. Хоча може і мені. Почитала трохи біографію автора. Сучасні історики приписують йому співпрацю з радянською розвідкою. Подейкують, що на нього полювали ОУН. Тобто можливо мій прадід полював. Гіпотетично, звичайно, но все одно осад паскудний.Загалом в цьому творі зійшлись: ❎ абсолютно не симпатичні персонажі ❎ чітка російщина / радянщина ❎ осоружна мені любовна лінія як лейб-мотив Оцей образ ведмедика, шо, мол, людина — іграшка в руках важкої долі, то вообше лютий крінж, як на мій смак. Я адепт того, що треба зубами гризти, з шкіри пнутися, тоді буде толк. Течією зносить тільки слабких. Є в гуцулів такий вираз "триматися зубами за воздух". От цьому я вірю. А маленьким людям, яких ламає доля / система / час, не вірю. Короче, не зайшов мені той Петров, яким би Домонтовичем він себе не звав. Так, я упереджена. Так, я не маю достатньо мозгів, шоб уловити тонкощі цього тексту. Ще, мабуть, накладається те, що я зараз працюю над розширенням оцього твору https://arkush.net/book/32246 , а там прямо протилежні настрої. Звиняйте, як є. Скриньку Пандори відкрито, бути срачам😈

Ну тут як... я буду захищати тезу, що Домонтович українець і важлива частина нашої літератури. А що він людина погана і персонажі його погані люди... ну знову ж, почитайте Конрада чи того ж Селіна чи Батая чи Ліготті чи Кормака. Чи Кутзеє. Та навіть Кафку. Чогось ніхто від них не відмовляється, хоча ну там не йдеться про хороших людей. Взагалі. Я спеціально русню навіть не згадав, там ще багато прикладів, але ну чорт вже з ними, не на часі. А Домонтович, як і більшість з його покоління тут амбівалентні. При чому там же різне є. Той же Багряний. От він на 200% ваше "триматись за повітря" то його основний нерв. Але ніде правди діти, він не тільки націоналіст був, а ще комуніст. І те і інше. Такі були часи, кожного по своєму плавило. І то треба вивчати. Бажано з холодною головою.

Та нема в мене холодної голови, ви ж це добре знаєте. Тому і не беруся вирішувати, що кому треба вивчати.

Але щось бачте не прийшли люди на наш срач)))

Ех, не ті нинька срачі. Всім ШІ-тематику подавай...

<<Скриньку Пандори відкрито, бути срачам>> Спізнилися - https://arkush.net/blogs/11632 Там само, пан Химерний пояснив, що роман це пародія на тогочасні романи. Тому Ваша критика, як і моя, недоречна :)

Перепрошую, пропустила😂