Що не так із фразою «безкрайнє небо без кольору»?

Нещодавно я поставила це запитання у себе в сторіс. І всі відповіді так чи інакше були правильними.

А зараз я поясню, що не так із цією фразою на трьох рівнях:
🔹образному;
🔹мовно-стилістичному;
🔹фізичному.

Фраза «безкрайнє небо без кольору» — це поетизм. Він «не грає» на образному рівні. І ось чому:

«Безкрайнє небо» — я сприймаю цей образ як образ величі, простору.

«Без кольору» — руйнує для мене цей образ, прибирає візуальну картинку.

Тобто ці два образи не взаємодіють між собою, створюють суперечність.

Мої мовно-стилістичні зауваги:
▫️повтор «без-без» на близьких позиціях ріже слух і уповільнює сприйняття;
▫️після словосполучення «безкрайнє небо» я очікую означення, що буде розвивати цей образ, а не руйнувати його.

І мій улюблений рівень — фізичний.
Тут маю уточнити, що фраза взята з роману з науково-фантастичними елементами. Ну і я зі своєю освітою фізика не змогла пройти повз.

Що ж тут не так?

А власне те, що в реальному світі небо не буває без кольору. І це не залежить від того, є атмосфера на планеті чи немає. Бо кольорове небо — синє, рожеве, блакитне — це фотони, які відбилися/заломилися. А чорне — це фотони, які ще не відбилися й не заломилися.

Відповідно для наукової фантастики або її елементів такий образ «не грає».

У рукописі фраза «безкрайнє небо без кольору» мала передати відчуття спустошення головного героя, відчуття безвихідності. І ось як можна це зробити:

✅ Небо здалося порожнім, немов з нього стерли всі барви.
✅ Безкрайній небосхил видавався холодною пусткою.
✅ Небо нависло над ним сірим куполом.

А які ти зустрічала/зустрічав невдалі образи в текстах?