Відчуття, коли пишеш перший рядок нового оповідання...

....і коли ступаєш на борт літака, який домчить тебе в країну, в якій ти ще не був, дуже схожі. Нехай навіть мільйони людей проробляли те ж саме, і в мільйонах паспортів красуються такі ж штампи, як кілька хвилин тому ляпнула тобі абсолютно байдужа працівниця прикордонного контролю, ти ніколи не знаєш, чим ця подорож закінчиться конкретно для тебе.
Більшість, звісно, напишуть оповідання, щось важливе конкретно для них, і, можливо, у них вистачить духу відправити своє дітище до видавництва. Але на цьому етапі робота письменника закінчена, і не від нього залежить, чи стане якась історія тією, якій повірять люди і про яку вони говоритимуть потім століттями. Пасажири літака, морщачись, візьмуть запропоновану їм погану їжу і з таким важким зітханням, що на секунду здасться, що й літак, зажурившись від усіх їхніх кислих мін, теж опускає крила, приступлять до трапези. Ніби від того, перекусять вони чи ні протягом цих 6 годин, коли їхні тільця висять у повітрі, залежить чиєсь життя. Усе пройде легко, просто і залишиться непоміченим.
Але не цього разу. Увесь світ виявиться прикутим до історії, початок якої її головним героям здавався спершу таким незначущим....https://arkush.net/book/34610/21