Маленькі червоні прапорці 🤏🚩

Що ми здебільшого чуємо, коли дискутуємо про помилки в письменництві? Головні гріхи зосереджуються або в сюжеті, або в знаннях мови автора. В першу чергу, читаючи книгу, ми звертаємо увагу на те, як автор розповідає історію, як витримує наратив і зацікавлює читача, а також чи не забуває він виділяти вставні слова комами, ставити правильні закінчення та використовувати кличний відмінок. За роки, проведені в середовищі письменників-початківців, в мене назбиралось декілька ось таких цікавих літературних паттернів, які негативно впливають на моє бажання читати певний твір і які в той же час особливо ніхто не обговорює. Принаймні достатньо гучно, щоб я почув. Тому проливаю на них світло та ділюся з вами.

Дисклеймер: блог написаний не з ціллю посміятися з авторів, а щоб висвітлити поширені серед початківців закономірності, які негативно впливають на якість їхніх робіт. Всі збіги випадкові, я не посилаюсь ні на кого конкретного та бажаю всім розвиватись і вчитись.

Анотація. Вважаю, що анотація достатньо яскраво відображає загальну навичку автора. Перед ним стоїть задача вкласти в декілька сотень слів історію, якої має бути достатньо, щоб зацікавити читача в ще одній, набагато більшій історії. Такий собі іспит на вміння говорити коротко та змістовно. Довго можна обговорювати, як краще цю анотацію писати і як краще не треба — я хочу поговорити про один конкретний прийом серед новачків. «Та чи зможе головна героїня розкрити таємницю цього дому?», «Чи знайде герой свого загубленого батька?», «Чи переможе наша команда сили зла?» — чуєте запах? Пахне новачковим невмінням пояснити читачу ставки в сюжеті. Під кінець анотації ми маємо самі приходити до таких питань. Коли ж автор в лоб говорить, чого в кінці повинен добитися герой — він не залишає жодного простору для аудиторії.

ШІшні обкладинки. Знаю, панове, знаю. Один тільки цей пункт — чіт-код на нескінченні коментарі, якщо правильно його подати. Але я нікого переконувати не буду. Зі мною просто погодяться ті, хто погоджуються вже. Сумно тільки, що на Аркуші ледве не половина творів мають згенеровані обкладинки — тому я іноді заплющую на це очі та берусь читати роботу, якщо вона зацікавить мене назвою, синопсисом чи автором.

Оформлення діалогів. Чомусь серед початківців поширена тенденція починати репліки персонажів з дефісу замість тире. Це трохи ріже очі, звиклі до стандартного літературного оформлення. Туди ж відносимо розділення репліки одного персонажу на два абзаци, коли між ними немає ніяких слів автора, що б зумовили це розділення. І зараз послухайте мене: ми всі там були. Я колись не знав, як на клавіатурі набрати тире, тому гуглив його, копіював і вставляв через ctrl+v щоразу, коли було потрібно. Весь цей блог пишеться не для того, щоб покепкувати з початківців, а щоб вказати на їхні сліпі зони. Кепкувати можна хіба з тих, хто знає про проблеми з оформленням у своїх текстах і лінується їх виправляти. Якщо ви читали якісь мої твори, може, помічали за мною, що я обожнюю використовувати тире. Це мій улюблений знак пунктуації. Будь ласка, майте повагу до тире…

Активні дієприкметники. З усіх порушень правил української мови, за виключенням, може, ком, це — найпоширеніший. На моїй пам'яті. Часто натрапляю на письменників, які хочуть додати колориту своїм описам, і тому позичають прийоми з інших мов, які не працюють в нашій. І врешті я читаю про діюче керівництво, працюючі плани та сумуючих персонажів від починаючих авторів. Hot take: українській мові бракує активних дієприкметників. Але це не дає права їх калькувати з російської, адже тоді текст стає не колоритнішим, а незграбнішим.

Римування АВСВ. Закінчимо поезією, бо на фоні цікавої та версатильної прози про неї чомусь забувають. Я читаю вірші навіть трохи частіше, ніж прозовані твори, бо вони коротші, швидші, менші — така альтернатива, коли хочеться щось почитати, але ліньки починати якусь повість чи роман. Одразу опускаємо римування на дієслова, бо це вже база. Хоча я все одно зустрічаю на Аркуші вдосталь такої лірики… Достатньо часто, щоб присвятити цьому пункт у блозі, помічаю такі хитрощі: поети пишуть чотирирядкові строфи та намагаються досягти перехресного римування, але на третьому рядку розуміють, що він не дуже римується з першим. Вихід вони знаходять такий: забити на це та сподіватись, що рима другого й четвертого рядків перекриє прозаїчність двох інших. На жаль, читач на це не купиться і, ймовірно, помітить, що щось тут не так… Однак деяка частина поетів-новачків все одно вдається до такого прийому і цим значно псує сприйняття читачем кінцевого результату. Якщо стикаєтесь з такою проблемою, рекомендую шукати риму в інтернеті, переставляти місцями слова в рядку та шукати синоніми — тільки не залишайте «як є».

Дякую за увагу! Якщо з чимось згодні, незгодні або маєте, чим доповнити — прошу до коментарів)))