Слово 📜

«Слово про будинок "Слово"»
Автор: Володимир Куліш
Видавництво: Віхола

Для мене це та книга, яку треба один раз прочитати, а не сто разів слухати про неї. Вона не сповнена болем, ні. Вона сповнена фактами про письменників, про людей, таких звичайних у своєму побуті.

Проте з якоїсь чиєїсь незрозумілої примхи ті, хто старався відстояти та зберегти українську культуру, почали зникати. Хтось безслідно, а хтось через роки чи навіть десятиріччя повертався. Проте часто поверталися вже не тими, ким були.

Чи не в кожній квартирі будинку «Слово» жив собака. А то й кілька. Кожен другий чоловік ходив на полювання. Діти гралися на майданчику у дворі, бешкетували. Взимку заливали ковзанку. Вугілля, яке зберігалося великою купою посеред двору, не вистачало на опалювальний сезон...

Словом, звичайні будні будь-якого дому того часу.

Історія цього будинку і його мешканців зачепила мене ще півтора року тому й досі не відпускає. Мабуть, у моїй голові просто не вкладається, як так могли вирішувати долі письменників. Та й взагалі розпоряджатися життями українців. Як так могли відібрати в нашого народу свободу вибору, свободу вираження, свободу мови та слова.

Книга написана у форматі спогадів одного з мешканців будинку — тоді ще підлітка — Володимира Куліша. Це син того самого Миколи Куліша.

Володимир проводить читача будинком від першого під'їзду до п'ятого. Знайомить з його мешканцями, їхніми історіями.

Згадує як Підмогильний давав йому велосипед, як Йогансен обожнював спорт, а Хвильовий, переважно вночі, совгав на льоду, яким заливали двір взимку. Та про багатьох інших мешканців цього сумнозвісного будинку.

Словом, дає нам картинку тодішнього життя і серії тодішніх трагедій, яку тепер ми називаємо «Розстріляне Відродження».

Раджу почитати цю книгу. І раджу, за можливості, відвідати будинок «Слово».