Відгук. Стівен Кінг “Життя Чака”

Цей твір - як бокал вина. Але я не вживаю алкоголь.

Бувають такі історії, які ти всім серцем прагнеш якомога скоріше дочитати (дослухати, як в моєму випадку). І зовсім не тому що, очікуєш на розв'язку, а тому що заблукав в джунглях із трьох актів. “Життя Чака” як раз із таких.

Нє, починається все дуже цікаво. Каліфорнію змило в океан, на місці Німеччини вулкан, а на болотах відбулася революція. Але в кінці першого акту надається пряме пояснення, ЩО тут взагалі відбувається. І далі “Життя Чака” плентається в зворотній хронології.

Траплялися мені декілька “королівських” історій, які відверто не зайшли. Наприклад, “Томінокери”. Настіко нудні, що той роман я подолав аж за три роки. Але аудіокнига “Життя Чака” встановила рекорд, бо знудила мене вже за півтори години.

Це якийсь атиповий Кінг. Такий Кінг, що залишив на березі свій улюблений “горор” та “трилер”, а сам пірнув в екзистенційно-філософське море, аби з пісчаного дна дістати свою особисту перлину про “внутрішній мікрокосм”, “цінність кожної людини” та “кількість життя в твоїх днях”. Щось таке мені вдалося виловити в реверсивній хроніці подій Чакового буття.

Не можна сказати, що оповідання об'єктивно невдале. Воно, скоріше, як бокал вина - його треба вживати під відповідний настрій. Наприклад, коли береш паузу в житті, аби краще почути свій внутрішній голос. Аби зробити чекап своєї душі. Аби на роздоріжжі правильно визначити наступний напрямок особистого руху.

Інакше є ризик залишити його без вподобайки. От як сьогодні у мене.

Можливо однойменний фільм з Томом Хіддлстоном заповнить пробіли в сприйманні цього твору (на дату написання відгуку це кіно я ще не дивився).

Але на моменті “Життя Чака” отримує
3 з 5.