Майк Йогансен

«Десять років, Альчесто, - це дуже короткий час, і за десять років трудно підняти життя, налигане двома стами років рабства»

«Вся сила в умінні ставити запитання і в умінні заперечувати неправильні формули запитання»

«Мистецький «геній» на 4/5 складається з роботи і на 1/5 з хисту»

«Прозаїк повинен знати елементарну граматику, трішки знатися мусить на складі, і головне - читати авторів і словник»

«Хто без цікавості читає словники, з того не буде доброго письменника»

«Зроби собі план, але потім його не держися»

«Що з того, що вас будуть уважати всі навколо за пророка - ви самі мусите втратити всяку повагу до пророків. Ви втратите також усяку насолоду від літератури. Зате ви познайомтесь, як сказав Джек Лондон, з найлегшим способом добувати гроші»

Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво 😂

Саме такий опис книги виник у мене в голові, коли я читала «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію. Як будується оповідання. Поезії» Майка Йогансена.
Видавництво: @vikhola.ua

Мабуть, це той випадок, коли текст написано діалектом. Та й не тільки — написано відповідно до тогочасного правопису. Власне, так би ми говорили, якби не зросійщення.

Ще на мене справила враження манера побудови речень і кількість повторів. Зараз авторам кажуть таке виправляти й переписувати. Хоча ось що більше читаю наших класиків, то більше впевнююся, що їм платили саме за слова. Ну, або ж не було такого суворого та критичного ставлення до текстів, як сьогодні.

Власне, в книзі є три розділи:
🔹 оповідання «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію»;
🔹 тогочасний нон-фік з письменництва «Як будується оповідання»;
🔹 поезії Майка Йогансена.

Почну з поезій. Бо тут не маю чого сказати — з нею у мене не склалося стосунків. Я її не розумію, навіть коли перечитую кілька разів. Тож вважаю некоректним коментувати вірші.

Що ж до оповідання, то мій мозок зараз відмовляється сприймати описи природи. Проте так сталося, що про Слобожанську Швейцарію я читала якраз у подорожі до Харкова. Досить символічно.

Вгадувався мені й сам автор у тексті, його вподобання та звички. Власне, чого очікувати після прочитання «Слово про будинок "Слово"»?

Як зазначає й сам Йогансен, персонажі тут дещо картонні, мотивація їхня не зовсім зрозуміла, проте описи чудові. Так сталося, що саме з цього оповідання я дізналася, що Харків стоїть на річці Харків. Та й про місцевість, яку наразі остаточно змінено до невпізнаваності. У кінці ж Майк говорить, що його метою було показати саме природу, а не персонажів. Думаю, він із цим упорався.

А тепер про нон-фік. Мені він видався дещо заплутаним. Проте є цікаві поради та думки. Особливо зайшло те, як він аналізує оповідання інших письменників. Дійсно, кожному автору тре' ось так препарувати інших, щоб покращити свої навички.

Кидається в око прославляння марксизму автором. І тут залишається тільки гадати, чи то він дійсно розділяв ці погляди, чи то було заради виживання. Хоча з іншого боку в нього зустріла й думку, що російська мова погано впливає на письменництво.

Звісно, раджу до прочитання, але будь готова, що можеш ніц не зрозуміти 😅

Ну, а хто вже читав — діліться своїми враженнями 👇🏻