Кімната друга

Шматок м’яса блищав під м’яким світлом люстри, огортаючи себе розкішним ягідним соусом, що повільно стікав боками, залишаючи тонкі багряні сліди на білій порцеляні. Аромат карамелізованої скоринки змішувався із солодким, ледь терпким запахом ягід, які, здавалось, ще зберігали в собі тепло сонця.

Мої пальці легенько стиснули виделку та ніж, але всередині тріпотіла незрозуміла напруга. Чому цей запах здавався таким знайомим? Я розрізала м’ясо — ніж пройшов крізь нього, як крізь м’яке масло, відкриваючи на зрізі соковиту, рубінову текстуру.

Піднісши шматочок до губ, я повільно вкусила. І мить завмерла.
Ніжне волокно розтануло на язиці, насичуючи рот густим, терпким смаком солодкуватого соусу, що змішувався зі злегка пряним, багатим смаком м’яса. Це було… майже надто ідеально.

Я повільно встромила виделку в лист салату, дозволяючи цьому моменту затриматися.

У голові майнув спогад — далекий, примарний. Дивно, як один смак може так легко повернути тебе назад.

— Щось не так?

Голос Агати змусив підняти до неї очі. Я повільно прожувала шматок, даючи собі час, а потім ледь помітно всміхнулася:

— Навпаки. Дуже смачно. — Я кивнула і знову глянула на свою тарілку. — Нагадує те, що колись готувала Шарлотта.

Я майже відчула на собі погляди за столом. Так, смак був не зовсім такий, як у тітоньки, але, чорт забирай, він усе одно викликав спогади.

— Не хочу зневажати пам’ять любої сестри, але її м’ясо нікому не подобалось, — різко зауважила тітка, набираючи картоплю.

— Та-та! Воно було якесь терпке. І ця… кров… — Олівія скривилася і відклала виделку. Я помітила, як вона здригнулася. — Не знаю, з чого готувала Шарлотта, але ця телятина мадам Тіллі просто неймовірна.