Велич

Сьогодні згадую "Велич". Колись дуже давно, моя хвора уява породила ідею антиутопічного роману під назвою «Система» і це було найгірше, що вона породила:). Нікчемний закос під Орвелла, теж дуже похмурний (як я тепер розумію, в «Системі» було багато трешу заради трешу), але... з життєствердним фіналом, про перемогу сили духу, бла-бла-бла. Блювотний моралізаторський жах. Я досі вкриваюся фейспалмами, коли про це згадую. Врешті-решт, від тієї ідеї лишилося коротенькє оповідання про головного героя. І це чудово, що воно коретеньке:). Кращий і єдиний нормальний момент із цілого роману, який я, на щастя, так і не написав. «Велич» написана ще до повномасштабного вторгнення, але тепер сприймається трохи по-іншому, гіркіше. Бо викликає роздуми про українських дітей на окупованих росією територіях, яким зараз посилено промивають мізки. Оповідання також виходило на каналі «Почуй мене», що, як завжди, дуже приємно.
Озвучка: https://youtu.be/GXwQ0Wbcpt0?si=IvVeXqY622BbqgJO
Оповідання: https://arkush.net/book/36193/10