Сервант

Меблева стінка - це обовʼязковий атрибут квартир і будинків кінця девʼяностих і початку нульових. Меблева стінка - це шик, достаток і просто місце, куди можна виставити все краще що є у будинку, аби гості розуміли, що прийшли в хату до поважних людей, а не голоти.

Найбільше у меблевих стінках мене завжди вабив сервант. Сервант - це своєрідний Олімп, де мешкають небожителі світу дефіцитного посуду й представники екзотичної сувенірної фауни. Лише там можна зустріти декілька чашок з НДР (всі не ставили, щоб раптом не розкуркулили), кришталевий ріг, з якого нібито пропонується пити вино, але зазвичай у ньому зберігався хіба що багаторічний пил і обовʼязково якась цікавинка з півдня по типу сушеного краба із памʼятним написом.

У моїх батьків особливе місце ще займав так званий бар. Там незмінно стояла пляшка чогось імпортного. Такі напої ніхто не насмілювався відкривати, бо раптом не смачно і гості заплюють, або ж дуже смачно і гості все випʼють, тому та пляшка припадала пилом і слугувала своєрідним айфоном в еру пострадянського алкоголю.

Окремим фетишем тих часів були книжки. Повне зібрання творів Олександра Дюма, Роберта Льюіса Стівенсона чи інших видатних письменників, які ще наші діди вимінювали на макулатуру чи інші цінні речі. Чим більше гарних палітурок - тим культурніша родина. Цікаво, що книжок тих ніхто і не читав (принаймні у моєму випадку), а ще малий я, який насмілився взяти до рук примірник, одразу отримував від діда по сраці, бо ще не доріс до такого рівня і ризикував ненароком викрити дідову заначку заховану на 43 сторінці.

Зараз як бачу меблеву стінку, то одразу повертаюсь у часи безтурботного дитинства, де у серванті блищить кришталевий ріг, а на сраці боляче пульсує слід від дідового армійського ременя.