Моя творчість

З історичних причин, більшість моїх творів була написана московитською мовою.
Я народився у московитськомовному місті та ходив у московитськомовну школу. Жива розмовна українська мова знайшла мене тільки в інституті. Невдовзі після закінчення інституту, я поїхав у відпустку в санаторій у Закарпатті. Там було багато гір, багато екскурсій і багато української мови. І багато привітних людей.
Починаючи з того часу, я більш-менш регулярно повертався до Закарпаття. А також подорожував заходом України. І спілкувався с місцевими українською мовою. Не тому, що було треба. А з поваги до них.
І ось, вчергове повернувшись до свого московитськомовного міста, цього разу з Борщова, який цікавий перш за все своєю близькістю до печери Кришталева, печери Оптимістична, печери Вертеба, містечка Монастирок (зі скельним храмом-печерою) та містечка Скала-Подільська (з розкішними руїнами замку), я усвідомив дві речі. По-перше, в моєму московитськомовному місті-мегаполісі надзвичайно багато людей, з якими важко не зіштовхуватися після тих спокійних країв, де я був. По-друге, мені зовсім не хочеться повертатися до московитської мови.
І я не повернувся. Перші пару років був певний дискомфорт, коли мої друзі та знайомі виявляли, що я перейшов на українську, і особливо коли я не міг підібрати потрібне слово чи вживав русизми. Але мене підтримувала думка, що навіть ведмеді навчаються їздити на велосипеді - а в мене все-таки шанси вищі. Чим більше практики, тим кращі результати.
Але я відволікся. Я писав про творчість.
Багато з моїх сучасних творів все ще написано московитською. Такі оповідання, як "Балада про Ваньку-визволителя" та "Руський мир" були спеціально написані московитською, щоби достукатися до серця саме московитськомовного читача. Нові оповідання з циклу "Автобус" були написані московитською тому, що перше оповідання (у 2004 році) було написано московитською, і було би дивно писати нові частини українською. Цикл оповідань "Брати" (2017) був написаний московитською, тому що тоді я все ще писав московитською.
Отже, згадані вище оповідання були перекладені українською. Вони (чи деякі з них) врешті решт можуть увійти в україномовну збірку - тоді як з поезією такий трюк не прока́тить. Навіть оповідання перекладати доволі тяжко, а за римовані рядки я не хочу навіть братися.
Наприклад, коли в оповіданні "Автобус-1" водій заревів:
Смерть! Чого ж іще?!
Умерти! І на цьому - все!
то в оригіналі він ревів був:
Смєрть! Чєво же болє?!
Умєрєть! Навєкі воля!
Тобто, навіть у такому невеличкому фрагменті довелося імпровізувати.
Коли Іван кричить: "Та хто ви, в сраку, такі?!" ("Автобус-2"), в оригіналі ця репліка звучить як "Да кто ви всє такіє, мать вашу?!". Мені здалося, що в українському варіанті зворот "в сраку" звучить природніше.
Якщо вас цікавить, як в оригіналі звучала фраза Зої "Іди в дупу" ("Автобус-6"), то вона була точно такою ж: "Іді в жопу".
З перекладом мені надзвичайно допомагає Gemini. І якщо ви гадаєте, що - ось, тепер ми знаємо, що ми будемо використовувати для автоматичного перекладу тексту, то мушу вас розчарувати. Хоча 90% перекладеного тексту виглядає дуже добре, решта 10% відсотків - це невдало підібрані слова, русизми, помилки словотворення та відмінювання слів. Водночас, Gemini показав себе крутим лінгвістом під час обговорення тонких нюансів, відтінків і відмінностей слів зі схожими значеннями. Іноді я далеко не з першої спроби за допомогою Gemini підбирав найбільш точне слово чи фразу, щоби переклад якнайбільше відповідав оригіналу. Так що без ручної роботи та коригування ніяк.
До речі, русизми в оповіданні "Балада про Ваньку-визволителя" були свідомими, бо, наприклад, гру слів "СВО" - "Сволочна Операція" важко передати українським словом "наволоч". (Тут не можу втриматися від жарту: якщо "наволоч" - це московитською "сво́лочь", то "наволочка" - це "сво́лочька").
Цікавий факт: коли я запитав Gemini, звідки в нього стільки знань про українську мову і чи звертається він до зовнішніх джерел щодо лінгвістичних тонкощів, Gemini відповів, що глибокі знання української мови є частиною його внутрішньої (власної) бази знань.
Отже, я маю певну кількість прозових творів московитською мовою, які я поступово перекладаю українською. Серед них є одне доволі велике оповідання, за яке я ніяк не візьмусь. Бо воно велике.
Є кілька оповідань, відразу написаних українською. Як-от "Сенс життя за Омегою". В цьому оповіданні, до речі, всі репліки Омеги згенерував Gemini. Коли я щось додавав до цих реплік від себе і запитував Gemini, як вони звучать, він відповідав: "я, як штучний інтелект, висловився би інакше". І пропонував мені свій варіант. Я в цих репліках хіба що змінював деякі акценти та боровся з тавтологіями. (Цю боротьбу я частково програв через брак синонімів до суто технічних і конкретних термінів).
Говорячи про творчість у більш широкому сенсі, минулої осені я експериментував був із Udio щодо перетворення деяких моїх творів на пісні. І створив кілька пісень різних напрямків: від euro-dance (якщо хтось пам'ятає такі гурти як "DJ BoBo", "E-Type", "Masterboy") і до gothic-doom-rock. Мене завжди вабила музика, але я навіть нот не знаю. Тому Udio став для мене справжнім подарунком. Тоді, рік тому, я створив з десяток пісень, впираючись і страждаючи від тодішніх обмежень Udio. Саме тому, через ті обмеження, я закинув Udio - бо не міг отримати від нього композиції, що відповідали більш чітким вимогам до вмісту. Можливо, тепер частина із тих обмежень знята, але зараз я захопився перекладом текстів за допомогою Gemini.
Ось посилання на пісні, створені за допомогою Udio:
https://www.youtube.com/watch?v=_y5NJYFVEbY&list=PL0uVFxG7Nb2nhfa0S6zMV_5IKM3x6ZYHj
Повертаючись до світу потужних і могутніх слів, у мене є певна кількість віршів і поем московитською мовою, які в силу своєї поетичної форми не можуть бути представлені українською мовою так само просто, як прозові твори. Тому про них наразі мова не йде.
Я перекладаю українською в першу чергу цикли оповідань, потім планую перекласти окремі цікаві оповідання, і потім, можливо, деякі неримовані речі.
Подивимось, як воно буде.