пролог

вирішую трошки переробити пролог до книги «Бунтарка. Операція Токіо»

Точніше…

Переписати з 0😂

Додала естетики міста рок-н-ролу, атмосфери й чуточку більше діалогів)

Не можу дивитись, як це сухо й сиро виглядає. Тре міняти шось в жизні.

Як сказав великий філосов: «потому шо треба не всякой ..фігньой.. занімаця, а жити інтєрєсно, читати книжки, буть шпіоном, дрісіровать любіму обізяну…»

коротше! не буду тягнути й просто залишу вам уривочок:

— Вітаю з підвищенням, — його голос був низький, трохи хрипкий, наче змішаний із димом цього місця.
— Смієш глузувати з мене, — посміхнулась дівчина, але усмішка не торкнулась очей. Він узяв пляшку з темного скла. Прозора рідина в ній під неоновою стрічкою ледь світилася синім. Хвацько схопив шматочок льоду, кинув його в шейкер, додав лайм і струснув. Рідина, розбавлена кислим соком, облягла склянку. Два листочки м’яти й чоловік посунув напій до Агнес.
Вона скептично оглянула напій і свого молодшого брата за стійкою, потім зробила перший ковток. Смак виявився м’яким, холод розтікався по горлу, лишаючи післясмак металу й цитрусу. У голові стало легше.
— Збираєшся цим вирішити проблеми? — запитав він, повільно підводячи долоню, яка непомітно лежала на стільниці.
— Ти пропонуєш щось інше?
Вона втупилась у маленький чорний прямокутник, який виглядав так буденно. Маленька дрібничка блищала під світлом і вигляд цієї дрібнички приваблював. Особливо, коли зберігав в собі чимало таємниць. Хоча достатнього всього однієї, щоб зруйнувати чиєсь життя. Певна річ, Агнес не бажала щоб зруйноване життя належало їй.
— Я доклав чимало зусиль, щоб дістати це лайно, — погрозливо кинув чоловік, закинувши на плече сірий рушник. — Якщо “Токіо” закриється через твої проблеми… Знай, я тобі не пробачу.