пограємо в детектива?

— Чим буду корисним, люба?

— Стосовно справи… яку ви надали мені, сер, — очі блукали сірою бруківкою під чоботами, — Ви сказали, що вигравши її, я завершу стажування.

— Саме так, — голос містера Коннелла звучав м’яко, очевидно, бо я телефонувала у його вихідний.

— Але ви не надали документи про допит підозрілих.

Я замислилась над цим, ще коли мені доводилось повторно допитувати дружину містера Сінклера. Коли по колу ходити й просити надати свідчення, не дивно, що звідкись зірветься пес. Взяти за приклад лікаря.

— Якщо тобі це необхідно, ти мала підійти та взяти їх.

Так просто?

Мій рот наче онімів. Я мовчки тримала телефон біля вуха, наче очікувала якогось чуда. Але чому він просто не дав мені їх?
— Не забивай собі світлу голівоньку роботою у вихідні. Відпочинь, Енні. І до зустрічі в офісі!

Можливо, я надто пильнувала власне розслідування? Можливо, всі навколо мали рацію? Варто відпочити й дати думкам вдихнути свіжого повітря, не нестись вперед усіх.